Сутінки свободи

Іноді, коли я дізнаюсь про чергову новину у взаєминах російської влади з російськими ЗМІ, я відчуваю, що присутній при дежа-вю. Все це вже було — і саме зі мною, однак не в Москві, а в Києві... Тепер, коли я готую чергову рубрику для московської газети «Ведомости», наступного дня я купую газету в кіоску і дивуюсь: надрукували ж! А потім думаю: цього ж дня виходить моя рубрика у «Дні», теж обов’язково надрукують, однак газета — як відомо — не телевізор і Наталя Лігачова в Києві саме так вже не цікавиться моєю роботою, як Ірина Петровська в Москві. Свобода преси — не резервація для кількох газет і однієї-двох радіостанцій, це диктатура правди на кожному телеканалі і в кожному друкованому виданні, хай навіть ним володіє сам Мердок, а не Березовський чи Суркіс!

Російські колеги просто проходять через те, через що змушені були пройти свого часу ми. Ми також загальними зусиллями вибудовували цю суспільно заперечувальну систему компромісів між пресою і владою, між журналістами і «олігархами», між власниками ЗМІ і власниками країни. (Іноді це збігається... Тим гірше!) Ми також зі стриманим роздратуванням дивилися на тих, хто не бажав брати участі в цьому будівництві. А потім здивувалися — чому система перестала працювати, і до нас перестали прислухатися всі — і влада, і суспільство? А тому, що влада переконалася, як легко й дешево можна нас взути, а суспільство перестало довіряти вгодованим «компромісникам».

От і в Росії — ми захищаємо телеканал НТБ, як останню надію вільного російського телебачення, однак не варто забувати, що засновники «Медіа-Мосту» також були завзятими учасниками свого будівництва, також намагалися урвати свій шматок від пирога влади. Володимир Гусинський програв, «маестро НТБ» Олег Добродєєв пішов керувати державним Російським телебаченням. Цікаво, а якби Гусинський виграв, а в програші був би Борис Березовський, чи ми б зараз з такою ж завзятістю захищали ГРТ? А якби Юрій Лужков був би улюбленцем Кремля — якою була б тональність каналу ТБЦ?

Найжахливіше, що ми знаємо відповіді на ці запитання. Так, все було б навпаки. І тому ми захищаємо сьогодні не вільну російську пресу — її фактично немає з того самого моменту, як ЗМІ стали заручниками олігархів з їхнім невгамовним бажанням «посприяти» владі. Ми захищаємо скоріш нашу мрію про вільну пресу — бо якщо її не відбудеться в Росії чи в Україні, наші мрії про гідне життя, цивілізовану економіку і європейську, налаштовану на добробут громадян, державу так і залишаться вічними ілюзіями...