Світ Сталіна залишається з нами

Вісімдесят років тому, восени 1930 року Йосип Сталін запровадив політику, яка змінила курс історії та призвела впродовж десятиліть до десятка мільйонів смертей у всьому світі. Під час жорстокої і масової кампанії колективізації він підпорядкував радянське сільське господарство державному контролю.

Сталін втілював політику колективізації, не дивлячись на масовий супротив, хвиля якого прокотилася ще навесні, коли радянські політики вперше спробували загнати людей в колгоспи. Тоді радянське керівництво розраховувало на розстріли і депортації в ГУЛаг, аби придушити непокірних. Проте населення чинило опір, і він був масовим. Казахські кочівники втікали до Китаю, українські селяни — до Польщі.

Тепер ми знаємо, після 20 років обговорення радянських документів, що 1932 року Сталін свідомо трансформував голод під час колективізації в Україні у ретельно сплановану кампанію політично мотивованого голоду. Сталін пояснював неврожай як дії українського націоналістичного опору, і це, нібито, вимагало стійкості, а не поступок.

Оскільки голод поширювався влітку того ж року, Сталін деталізував своє тлумачення: голод був саботажем, місцеві комуністичні активісти були саботажниками, які захищалися вищим керівництвом, і їм всім платили іноземні шпигуни. Восени 1932 року Кремль видав серію декретів, які гарантували масову смерть. Згідно з одним із них усім комунам, які не зуміли виконати свої квоти по збору врожаю, відмовляли в ресурсах.

Тим часом, комуністи забирали будь-яке продовольство, яке вони могли знайти, як згадував один селянин, «все до останньої зернини». А на початку 1933 року кордони Радянської України були закриті, щоб жоден голодуючий не міг врятуватися. Вмираючі селяни збирали весняний урожай під наглядом зі сторожових веж.

В СРСР на початку 30-х років понад 5 млн. чоловік померли від голоду або хвороб, пов’язаних із голодом, з них — 3,3 млн. в Україні, з яких 3 млн. вижили б, якби Сталін просто припинив конфіскацію й експорт на декілька місяців і надав би людям доступ до складів зерна.

Ці події залишаються в центрі східноєвропейської політики до сьогоднішнього дня. Щороку в листопаді українці вшановують пам’ять жертв 1933 року. Але Віктор Янукович, нинішній Президент, заперечує особливі страждання українського народу — одностайність з офіційним російським трактуванням історії, яке намагається обілити специфічні біди через колективізацію і зробити з неї таку собі незначну трагедію, в якій нібито немає ні злочинців, ні жертв.

Рафаль Лемкін, польсько-єврейський юрист, який створив концепцію «геноциду» і винайшов цей термін, не погодився б із цим: він назвав український голод класичним прикладом радянського геноциду. Лемкін знав, що після голоду був терор: селяни, які пережили голод і ГУЛаг, стали наступними жертвами Сталіна. Великий терор 1937—1938 років почався з масових розстрілів, направлених, в основному, проти селян: знищено 386 798 життів у всьому Радянському Союзі, більше число з них в Україні.

Колективізація залишила глибокий слід. Коли нацистська Німеччина завоювала захід Радянського Союзу, німці залишили колгоспи незайманими, правильно розглядаючи їх як інструмент, який дозволив би їм використовувати українське продовольство для своїх цілей і який би дозволив би уморити голодом тих, кого вони і хотіли уморити.

Після того, як Мао 1948 року зробив революцію, китайські комуністи використали сталінську модель розвитку. Це призвело до того, що близько 30 млн. китайців померли в 1958—1961 роках під час голоду, дуже схожого на голод у Радянському Союзі. Після маоїстської колективізації теж прокотилася хвиля масових розстрілів.

Навіть сьогодні колективне господарство є основою тиранічного режиму в Північній Кореї, де сотні тисяч людей померли з голоду в 90-х роках. І в Білорусі, останній диктатурі Європи, колгоспи ніколи не відміняли, а колишній директор колгоспу Олександр Лукашенко керує країною.

Лукашенко висувається на четвертий підряд президентський термін в грудні. Контролюючи землю, він також контролює голоси. Вісімдесят років після кампанії колективізації, світ Сталіна залишається з нами.

Тімоті ШНАЙДЕР — професор історії Йєльського університету. Його остання опублікована книга має назву «Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним».