Сигналізують...
«Європейський Союз і Україна стали краще чути одне одного», — так в одному з інтерв’ю сказав міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. Краще чути — означає краще розуміти, що, можливо, вже є прогресом. Особливо, якщо згадати про ситуацію минулого року, коли керівники країн-членів ЄС довгий час просто не бажали спілкуватися з українським керівництвом, а відносини більше скидалися на м’яку дипломатичну ізоляцію, ніж на проголошене угодою від 1994-го року партнерство.
На питання «Чи дійсно Україна серйозно прагне європейської інтеграції» та «Чи дійсно Україна важлива для ЄС?», поставлені в книзі «ЄС і Україна: сусіди, друзі, партнери?», виданій британською організацією «Федерал Траст», відповідали вельми впливові автори — серед яких, зокрема, міністр Зленко, Генеральний секретар Ради Європейського Союзу Хав’єр Солана, відомі міжнародні експерти. В обох випадках відповідь була отримана — так. Щоправда, з нюансами. Що дійсно свідчить про те, що обидві сторони починають прислухатися одна до одної, можливо, усвідомлюючи, що за будь- якого сценарію подальше дистанціювання невигідне обом. Те ж, що книга адресована передусім тим, хто бере участь у виробленні політики та прийнятті рішень, підтверджує висновок, зроблений Зленком.
Але. З одного боку, Україні постійно нагадують, що вона, для того, щоб її декларації були сприйняті серйозно, повинна слова перевести в конкретну політику. Інакше б не поставало питання — наскільки серйозно Україна прагне європейської інтеграції. Нагадують одне й те ж саме: демократія, бізнес- клімат, свобода преси, зараз — чесні вибори. Структурні перетворення у всіх сферах. Відповідальність. І так далі. І все це — лише одна сторона медалі.
Представники Заходу не приховують, що з самого початку розуміння України, її ситуації, її проблем просто не було. Сьогодні від них уже можна почути й прочитати, що програма допомоги ТАCIS — неефективна, що Спільна стратегія — неконкретна, що декого влаштовує Україна як буферна зона між ЄС та Росією або як країна у російській сфері впливу. Завтра, очевидно, буде визнано, що неадекватною була увага не тільки Європейської комісії та інших органів ЄС, але й Європейського банку. Що політика пожорсткішання прикордонного режиму стосовно громадян України замість вироблення політики, прийнятної для обох сторін, не була результативною. Що нарешті ЄС, навіть будучи переобтяженим проблемами власного розширення, теж мав би перейти від декларацій до конкретних справ, створюючи умови для ліквідації існуючих «сірих зон» у Європі.
Поява книги, останні зрушення у Брюсселі можуть свідчити про те, що Захід готовий сприймати вже не тільки власне бачення, і усвідомлювати, що Європа складається не тільки з 15-и нинішніх членів ЄС. Поки що не йдеться про будівництво швидкісного автобану, але, принаймні, створення нормальної дороги з двостороннім рухом уже було б результатом. Але при цьому дуже чітко сигналізується, що, по-перше, будь-який результат буде тільки у відповідь на дії самої України, по-друге, не варто очікувати занадто багато, і, по-третє, ніхто за Україну її проблем не вирішуватиме.
