Сирійська рулетка та близькосхідне врегулювання
Парламентські маневри в Кнесеті й нещодавні бойові дії в Лівані, схоже, заморозили сирійсько- ізраїльські мирні переговори.
Навіть одностороннє зобов’язання Ізраїлю вивести свою армію з Лівану влітку нинішнього року не оживило обстановку. Така мінливість долі лише вказує на пов’язані з переговорним процесом труднощі й відображає суть закритого сирійського режиму, який ніколи не переживав нічого подібного до перебудови.
Проте найважливіші новини залишаються незмінними: після п’ятдесяти років ворожнечі Сирія продемонструвала готовність наслідувати приклад Єгипту, Йорданії та ООП у пошуках примирення з єврейською державою. Схоже, що навіть Дамаський Лев (арабською «Ассад» означає лев, мається на увазі президент Сирії. — Ред. ) більше не бажає ігнорувати зміни, що відбуваються в регіоні.
Три причини змушують (але дуже прохолодно) президента Хафеза аль-Ассада усвідомити необхідність підписання мирного договору з Ізраїлем. По-перше, загибель радянського блоку позбавила Дамаск стратегічного прикриття з Москви: якщо Сирія опиниться в стані війни з Ізраїлем і, як раніше, втратить сотні танків і літаків, то технічне сприяння Москви вже більше не буде надано автоматично. Коротше кажучи, в Сирії немає військового вибору.
По-друге, Сирії не хочеться відчувати себе в ізоляції — ні в арабському світі, ні на міжнародній арені. Коли єгиптяни, йорданці та палестинці перебувають у мирі з Ізраїлем, Ассаду абсолютно не імпонує ідея перебування в тій же самій категорії, що й Багдад та Тріполі. Більш того, всі арабські режими, що уклали мир з Ізраїлем, виграють від покращання відносин зі Сполученими Штатами (від економічної допомоги, що надається США), в той час як Сирія залишається в американському списку держав-терористів. Зникнення радянської потужності знову призводить до уразливості Сирії. Якщо навіть союзники Ассада в Тегерані говорять про «діалог цивілізацій» із Заходом, то Дамаск повинен проймати великий дрож.
І останнє, але не менш важливе: хоча президент Ассад роками страждає від фізичного нездужання, він пережив більшість своїх сусідів. Немає сумнівів у тому, що епоха Ассада підходить до кінця. Він готує свого сина Бішада до кар’єри спадкоємця. Альянс трьох стовпів режиму — армії, партії Ба’ас і кланів Алавіте — схоже, спроможний гарантувати плавність переходу. Який дар, залишений Ассадом-батьком у спадщину сину, зможе змагатися в ціні з поверненням Голанських Висот?
Такий розвиток подій знаходить віддзеркалення в Ізраїлі й пояснює, чому ведені лейбористами уряди Рабина, Переса й тепер Барака готові до виразного компромісу з територіальних питань на Голанах. Стратегічне значення горезвісних висот, що панують над переважною частиною території північної Галілеї, очевидне. Оскільки Сирія, позбавлена підтримки Рад, являє собою меншу загрозу для Ізраїлю, Єрусалим може зайняти більш гнучку позицію, в порівнянні з тим часом, коли Голани служили форпостом, що захищає Ізраїль не лише від Сирії, але також від Союзу, що простягнувся до самого Владивостока.
Таким чином, незважаючи на сьогоднішню паузу, переговорний контекст існує, а разом із ним — і політична воля обох країн-учасниць. Порядок денний сторін, що домовляються, однак, різний: у той час як Сирія зосереджена на символічному значенні повернення Голанських Висот, Ізраїль бажає надання конкретних і твердих гарантій безпеки північно-східного кордону, а також закінчення атак підтримуваної Сирією організації Хезболла з території Лівану — країни, що фактично є сирійським протекторатом.
За повернення Голан Ізраїль хоче отримати не просто аркуш паперу з банальними фразами про мир і співіснування. Йому необхідні відчутні, інституціоналізовані угоди, які переконають скептично налаштоване населення Ізраїлю й ускладнять поновлення військових дій. Це означає нормалізацію відносин: взаємне визнання, встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі, обмін послами, відкритість кордонів, вільне пересування людей і товарів, можливості економічного та наукового співробітництва — а також створення ефективної системи раннього сповіщення.
Саме ці три кроки, що здаються розумними сторонньому спостерігачеві, створять проблеми для закритого режиму в Дамаску. В Сирії немає відкритих відносин з жодним із інших сусідів: кордон із Іраком десятиріччями був фактично закритий, кордон із Туреччиною є предметом територіальних суперечок. Що виглядає «нормалізацією» для Ізраїлю, абсолютно ненормальне для Сирії.
Іншого типу ускладнення виникають у ізраїльському таборі, де, згідно з ухваленим у останні дні правління уряду Нетаньягу (й нещодавно посиленому) законом, будь-яка територіальна поступка повинна бути ратифікована на всенародному референдумі. В Ізраїлі немає ніякого досвіду проведення референдумів, і в будь-якому випадку ратифікація мирного договору на референдумі виглядає чимось унікальним.
Можна стверджувати, що якщо з Сирією буде досягнуто угоду, що отримає схвалення уряду й більшості в Кнесеті, то рано чи пізно її ратифікують. Такі аргументи Барака, й вони виглядають цілком правдоподібними. Незважаючи на це, дамоклів меч референдуму, що висить над обговоренням складної й болючої угоди з Сирією (яка може призвести до знесення 15000 ізраїльських поселень на Голанах) не спрощує завдання Барака. Нещодавні демонстрації в Тель-Авіві, спрямовані проти повернення Голанських Висот, визначили початок кампанії, що затьмарюватиме хід переговорного процесу прямо пропорційно його ефективності.
Тож обидві сторони працюють у складних умовах і в такому політичному контексті, що перетворює переговори в майже непрохідні нетрі. Проте політична воля присутня з обох сторін, залишаючи надію на успіх процесу, який в іншому випадку нагадував би квадратуру кола.
