Таємниця Мальчиша-Кібальчиша
Дуже хотілося змінити сьогодні рубрику колонки. На «Перед імперією». Спонукали до такого перейменування історичні рішення Скупщини Союзної Республіки Югославії щодо об’єднання цієї країни з Російською Федерацією та Республікою Білорусь у новий союз, союз непорушний.
Дуже хотілося поговорити про небезпеку, яка виникає внаслідок утворення такого союзу. Для України, для Європи, для російської демократії, для перспектив югославської демократії, для Чорногорії, для косоварів…
Дуже хотілося поставити кілька єхидних запитань. Про СНД чи там про Камдесю. Про союз із Мілошевичем на американські гроші… Про…
Однак навіщо?
Ми всі прекрасно розуміємо, що ніякої нової імперії не буде. І ніякого нового союзу не виникне навіть у випадку, коли президенти Єльцин, Мілошевич і Лукашенко урочисто підпишуть союзну угоду в Кремлі.
І навіть якщо російський патріарх Алексій II разом із сербським патріархом Павлом благословлять цей союз — все одно його не буде.
Бо ж російсько-білоруського союзу, вибачайте, немає. Хоча все було: і урочисте підписання, і президенти, і патріарх.
А в Росії з Білоруссю — на відміну від Югославії — так багато спільного: спільні кордони, спільне минуле, спільні економічні механізми. І ніяк.
Однак нині дуже цікаво спостерігати, на що перетворюється ностальгія. Мріяли-мріяли про союз, мріяли-мріяли, аж Лукашенка пригріли на широких грудях з його паралізованою економікою. І от тепер після кількох тижнів бомбардувань югослави попросилися.
Невже якби всіх бомбардували — знову було б 15 республік?
Може, це і є та велика таємниця, яку Мальчиш-Кібальчиш посоромився розповісти буржуям?
