Теорія війни

Будь-яка війна рано чи пізно закінчується миром. Однак не існує єдиного сценарію, яким чином можливо завершити воєнні дії. На думку політолога Вiльяма Ейрса, не існує жорсткої залежності, наприклад, між кількістю жертв війни та ступенем важкості досягнення миру. Ейрс проаналізував 77 воєнних конфліктів, які відбувалися з 1945 по 1996 рік (48 із них завершилися миром до 1966 року). Згідно з його висновками, війну складніше зупинити, якщо одна зі сторін має значну перевагу, бо сильніший учасник війни сподівається досягнути перемоги в доступному для огляду майбутньому.

У більшості випадків, чим кровопролитніший воєнний конфлікт — тим більший період часу він триває і тим складніше його зупинити. Однак є й інші приклади, коли конфлікти, які супроводжувалися відносно невеликою кількістю жертв, тривають десятиріччями (наприклад, боротьба баскських сепаратистів з Іспанією), а кровопролитні конфлікти завершуються за короткий час (наприклад, війна Ефіопії та Еритреї). На думку Ейрса, з огляду на військовий потенціал ворогуючих сторін, стан їхніх економік, структуру суспільств тощо неможливо достовірно спрогнозувати, наскільки затягнеться воєнний конфлікт.

Відбувається це через те, що воєнні конфлікти тепер здебільшого не є війнами в їх класичному розумінні — між двома державами або міждержавними альянсами. Щорічно у світі відбувається 20 — 80 збройних конфліктів, в основному, це партизанські війни, в рамках яких за владу в окремому регіоні конкурують не дві держави, а держава (або група держав) з одного боку та недержавні озброєні формування різної політичної та ідеологічної спрямованості з іншого. Сучасний світ характеризується високою мірою економічної взаємозалежності, тому старі цілі завоювання й утримання під контролем якихось територій частково втратили колишнє значення. «Традиційна» війна стала раритетом. Наприклад, 2003 року в світі відбулася одна «справжня» війна (в Іраку) і 23 збройних конфлікти, учасниками яких були недержавні структури.

Американська дослідниця Лорен Томсон, автор книги «Конфлікт низької iнтенсивності — зразок війни в сучасному світі», дійшла висновку, що всі подібні конфлікти є унікальними, і вони розвиваються за принципово різними сценаріями. У них химерно сплітаються економічні, політичні, релігійні, етнічні, кримінальні мотиви. Подібні війни можуть супроводжуватися активними бойовими діями, партизанською війною або актами терору. Подібні конфлікти менш криваві, ніж «традиційні» війни, але на відміну від звичайних збройних конфліктів між двома державами, котрі, як правило, закінчуються протягом короткого часу, ці конфлікти можуть тягнутися роками, десятиріччями й навіть сторіччями. У результаті, кількість жертв і руйнувань часто перевищує кількість жертв і руйнувань під час «традиційних» війн. Крім того, подібні конфлікти можуть перетворитися з «низькоінтенсивного» на «високоінтенсивний» конфлікт. Конфлікт в Афганістані, що почався після виведення радянських військ, призвів до утворення на території цієї країни притулку для ісламських терористів, які в результаті вивели цей конфлікт на міжнародну арену, завдавши удару по США 11 вересня 2001 року.

Через поступове зникнення «традиційних» війн формальний акт оголошення війни став політичним анахронізмом. Сучасні воєнні конфлікти настільки мінливі, виникають так раптово, що оголошення війни не відіграє жодної практичної ролі. Крім того, в сучасних умовах ворог часто буває невідомим. Фахівець із військової історії Лоренс Фрідман зазначає, що в епоху міждержавних конфліктів уряди формально декларували, що оголошують війну. Це було необхідно, в тому числі для того, щоб встановити правила гри (тобто визначити, які союзники беруть участь у бойових діях), щоб перевести економіку й життя суспільства на воєнний лад. Крім того, оголошення війни мало важливе юридичне значення: воно допомагало боротися з внутрішньою опозицією, дозволяло визначити статус солдат ворогуючих армій тощо. Але після Другої світової війни формальні декларації війни стали вкрай рідкісними. Цьому було кілька причин: наприклад, поява високопрофесійних армій та зброї масового знищення, що дозволяла практично миттєво завдати удару страшної руйнівної сили по противнику. Зі зростанням небезпеки тероризму оголошення війни стало юридичним нонсенсом, оскільки держава не може оголосити війну підпільній організації. Тому, як правило, використовуються формулювання «застосування сили», «превентивний удар», «обмежена воєнна операція» тощо.

Показово, що за період з 1798 по 2002 рiк США застосовували військову силу за кордоном 239 разів. За цей час Конгрес США лише сім разів обговорював можливість формального оголошення війни — у 1812 році (війна проти Великої Британії), у 1846 році (проти Мексики), у 1898 році (проти Іспанії), у 1917 році (проти Німеччини), у 1941 році (проти Японії, Німеччини та Італії), у 1964 році (проти В’єтнаму) і в 1991 році (проти Іраку). І лише в чотирьох випадках Конгрес офіційно оголошував війну іншій державі — востаннє це сталося в 1941 році. Після терактів 11 вересня Конгрес США уповноважив президента Буша у разі необхідності використати військову силу проти держав, організацій або осіб, які якимось чином допомагали «Аль-Каїді». «Аль-Каїда» створила новий прецедент — це перша недержавна організація, яка опинилася в стані війни фактично з усім світом. Проти «Аль-Каїди» ведуть бойові дії з використанням авіації, бойових кораблів й артилерії, але цю війну формально не оголошували, і малоймовірно, що її колись закінчать, оскільки терористичні методи використовують сотні різних організацій. Відповідно анахронізмом стало й підписання певного договору, що закріпляє умови припинення воєнних дій.

Деякі американські історики вважають, що «холодна війна» між Заходом і країнами комуністичної орієнтації була війною нового типу. Відома точна дата початку війни — 5 березня 1946 року, коли було виголошено знамениту промову екс-прем’єр-міністра Великої Британії Вiнстона Черчилля в американському місті Фултоні. Відомі воєнні конфлікти, які можна вважати «гарячим» виявом «холодної війни» — наприклад, війни в Кореї, В’єтнамі, Афганістані. І відома дата, яку прийнято вважати датою закінчення «холодної війни» — 11 листопада 1989 року, коли було зруйновано Берлінську стіну. «Холодна війна» мала багато, якщо не всі, формальних ознак звичайної війни, але офіційно її ніколи не оголошували і не закінчували...

...Втім, історик Фред Айкл, автор книги «Кожна війна мусить закінчуватися», який проаналізував історію воєнних конфліктів ХХ століття, дійшов простого висновку — війну найлегше зупинити ще до того, як вона почалася.