Терористи-самовбивці не можуть бути шахідами,

— Наскільки дієвою, на вашу думку, буде військова антитерористична операція в Афганістані?

— На якомусь етапі ця операція буде дійовою, оскільки будуть зруйновані бази талібів. Але я вважаю, що загалом і назавжди вона не зможе вирішити проблему. Терористична система бен Ладена представлена двома організаціями. «Аль-Каїда», що в перекладі означає «база», — це дійсно база, через яку йдуть всі накази. Друга організація «Мактаб уль Хідмат», в перекладі — «службове бюро», — центр усіх фінансових операцій бен Ладена. Ще важливішим, ніж військова операція, є розпочате останнім часом заморожування фінансових рахунків організацій, якими керує бен Ладен. Буде великою перемогою, якщо вдасться перекрити ці фінансові потоки. Тероризм є настільки багатоликим явищем, що, звичайно, не буде переможений цими операціями.

— Противники військової операції в Афганістані кажуть, що США та їхні союзники повинні були використати всі альтернативні способи впливу на талібів, зокрема дипломатичний. Чи можливо було успішно вести переговори з Талібаном?

— Це марно. Таліби — фанатики, які навіть виходять за межі ісламських традицій. Уявлення про те, що таліби — дуже суворі мусульмани, насправді є невірним. Хоча, з різних міркувань, деякі ісламські держави підтримували відносини з талібами, у всьому ісламському світі не знайшлося жодного улема, жодного муфтія, жодного богослова, який би погодився заявити про ісламський характер руху Талібан. Таліби знайшли лише одного 80-річного вченого у саудівській провінції, який погодився засвідчити, що держава талібів — єдина, де всі закони — від Бога, а не від людини.

— Отже, не варто чекати походу фанатиків iз різних ісламських країн проти США і Заходу? Дивлячись на антиамериканські демонстрації у Пакистані, багато хто цього побоюється...

— Небезпека протистояння ісламу та Заходу є трохи перебільшеною. Ісламський світ, насправді, не єдиний ані в політичному, ані в релігійному плані. Пакистан за чисельністю населення є найбільшою, після Індонезії, ісламською країною. У Пакистані іслам розділений на дві школи — деобанді та барельві. Представники барельві — більш поміркованої, якщо хочете, народної школи, близької до суфістських вчень, в цих акціях не брали участь. У Пакистані були демонстрації і на підтримку уряду Первеза Мушаррафа. В них брали участь представники барельві. А мітинги на підтримку талібів організовувала войовнича течія деобанді і, зокрема, група «Джамат-і- улема-і-іслам» — товариство вчених кліриків ісламу. Голову цієї організації Фазлуррахмана за кілька годин до початку нальотів на Афганістан було посаджено під домашній арешт.

Не можна сказати також, що більшість населення Афганістану неодмінно підтримує талібів. Більшість афганців думають про те, як врятувати своє життя. У країнах, котрі межують з Афганістаном, — Пакистані, Ірані, Таджикистані, Узбекистані — чекають напливу біженців. Під час радянської окупації Афганістану в Пакистані було від 3 до 4 мільйонів біженців. Значна частина досі живе там, у таборах по 300 тисяч чоловік. Вони не повернулися додому, оскільки знали, що їх там чекає. Буде перебільшенням сказати, що більшість афганців будуть стояти горою за талібів.

— І все ж таки бен Ладен оголосив Заходу джихад. Чи є правомiрною з погляду ісламу ця заява?

— Поняття «джихад» — дуже розпливчате. У самому Корані немає однозначного його трактування. Воно походить від арабського дієслова «прагнути», «намагатися», і саме по собі означає «зусилля», «прагнення», «намагання». У Корані воно зустрічається частіше за все у вислові: «Джихад фі сабіл уль лах» — «зусилля на шляху Господньому». Інтерпретації цього поняття різні. Одні кажуть, що джихад — це будь-яка богоугодна справа. Вивчення Корану, інших священних текстів ісламу — вже джихад. «Надж аль Балага» — одне із зібрань Хадісів — переказів, які нібито сходять до самого Мохаммеда або перших чотирьох халіфів — стверджує, що хадж — паломництво в Мекку, може замінити джихад. А для жінки заміна джихаду — обов’язок догоджати своєму чоловіку. Поняття джихаду включає, звичайно, й збройну боротьбу. Але збройна боротьба в інтерпретації, принаймні, найбільш ліберальної зі шкіл ісламу — ханафії, поширеної серед мусульман колишнього Радянського Союзу, — це оборонна боротьба. У ХIХ столітті, коли тривала перша кавказька війна, імам Шаміль — воєначальник і богослов, котрий об’єднав Чечню і Дагестан у боротьбі проти царської армії, не вживав слова джихад для позначення збройної боротьби з Російською імперією. Він увів в обіг інше слово — «газават». Тому переклад слова джихад, як «священна війна» є невірним.

Повинен сказати, що в університеті «Аль Альтхар» у Каїрі, який є найбільш ліберальним, але й найголовнішим науковим закладом ісламу, вважають, що теракти у США 11 вересня та дії терористів-смертників на Близькому Сході не можуть вважатися джихадом. Ті, хто висаджує себе в повiтря разом з ізраїльтянами, — не шахіди. Ці дії ні на йоту не просувають справу ісламу. А джихад обов’язково повинен бути пов’язаний з торжеством ісламу як релігії.