Тонка фаза

Затяжна війна в Іраку дає всі підстави Сполученим Штатам переглянути надійність своїх союзників. Аналізуючи поточний стан і перспективи політичного й економічного співробітництва між Єгиптом і США, не можна не помітити того, що не існує теплих відносин мiж цими країнами. Не є секретом і той факт, що єгипетський президент Хосні Мубарак має чимало проблем від реалізації американської зовнішньої політики на Близькому Сході. Втім, як би не змінювались останнім часом близькосхідні політичні пасьянси, геостратегічний симбіоз цих двох країн (не дивлячись ні на що) настільки міцний, що порушивши хоча б одну ланку їхніх довготривалих союзницьких відносин, можна докорінно змінити розклад сил у всьому цьому нестабільному регіоні.

Потрібно небагато, аби зрозуміти, що єгипетсько-американські відносини нині проходять через дуже «тонку фазу» і що нагромадження локальних напружених відносин може передвіщати серйозну кризу. Ця «криза» у взаємовідносинах може бути спричинена як наростаючою конфронтацією у палестинсько-ізраїльському конфлікті так і станом сунітської общини в Іраку, чи ще якимись конфронтаційними зовнішніми чинниками. Американсько-єгипетські союзницькі відносини, котрі виникли свого часу на ґрунті замирення Єгипту з Ізраїлем, так само можуть «спіткнутися» на ізраїльській проблемі.

Власне, повного переформатування цих відносин навряд чи можна очікувати до закінчення терміну правління єгипетського президента, проте надати імпульсу прискорення радикальному погіршенню взаємин можуть фундаментальні розбіжності інтересів, котрі певною мірою проглядаються останнім часом. Лідер наймогутнішої арабської держави протягом трьох минулих років скасовував свою щорічну поїздку до США. І, як вважають єгипетські експерти, малоймовірно, що відвідання Мубараком Вашингтона відбудеться раніше того, як у Білому домі до своїх службових обов’язків приступить нова американська адміністрація.

Розбіжності між США і єгиптянами підсилюють і заяви Ізраїлю, що Єгипет дуже мало робить для того, щоб зупинити переправлення контрабандної зброї до Сектора Гази, котра посилює войовничий ХАМАС, через що послаблюються позиції поміркованого палестинського президента Махмуда Аббаса. Міністр внутрішньої безпеки Ізраїлю Аві Діхтер наголосив на тому, що «десятки тон» вибухових речовин було завезено до Сектора Гази через Єгипет. Ізраїльтяни підніматимуть це питання під час зустрічі з держсекретарем США Кондоліззою Райс. І хоча Америка надає підтримку поміркованим арабським державам типу Єгипту, аби допомогти вийти з глухого кута на ізраїльсько-палестинських мирних переговорах, це не завжди спрацьовує.

Водночас Єгипет зацікавлений у приборканні ісламських фундаменталістів, котрих не дивлячись на всі репресивні зусилля режиму Мубарака, ніяк не вдається вгамувати. Для США і Єгипту важливою є близькосхідна стабільність і боротьба проти ісламістської войовничості. Але політичні і економічні реформи у Єгипті, разом із дотриманням прав людини та іншими актуальними проблемами, є темами для подальших дебатів між сторонами. Сьогодні Америка потребує єгипетської допомоги і авторитету в арабському світі для просування політичного діалогу і відновлення переговорів між палестинцями і ізраїльтянами. Нині адміністрація Президента Буша активно шукає можливостей для нового раунду врегулювання арабско-ізраїльського конфлікту, особливо його палестинської складової, і центральною її стратегією, є протидія антиамериканським настроям, котрі посилились після початку іракської кампанії.

Міністр іноземних справ Єгипту Ахмед Абу Геіт переконаний, що вирішення ізраїльського-палестинського конфлікту — це початок довгого шляху до забезпечення миру на Близькому Сході і зменшення підтримки екстремістських груп. Він вважає, що цей конфлікт є відповідальним за принаймні половину неприємностей на Близькому Сході і його вирішення могло б стати поворотним для всього регіону. Ахмед Абу Геіт переконаний, що якщо обидві сторони вже одного разу (у грудні 2000) були «на краю рішення», то вони цілком можуть це повторити. Бо «п’ятдесят один відсоток наявних зіткнень і напруженості можуть бути «розсіяні», якщо ми вирішили б палестинську проблему і це може бути зроблено». Він також відзначив, що США не можуть залишити Ірак, не відновивши його стабільності і не захистивши його єдності, констатувавши, що ці два елементи є необхідними для запобігання подальшого поширення конфлікту на Близькому Сході.

Тим часом, режим Мубарака став майже повністю залежний від США, не тільки в економічній сфері, але й для гарантій його виживання і безпеки. Це тим більше проявляється через недостатню популярність єгипетської влади серед власного населення. Тому вона дуже добре усвідомлює, що не може собі дозволити втратити американську підтримку і захист. Ці фактори й слугують причиною ослаблення єгипетської держави. А значне збільшення популярності «мусульманського братства» стало наслідком економічних труднощів, від яких люди втрачають почуття адекватного сприйняття дійсності. Для єгиптян з їхнім вихованням і менталітетом, у цьому разі релігія — є дуже зручним рішенням. При чому фактори економічного і соціального тиску (типу безробіття), як очікують, збільшаться, а не зменшаться. В цьому контексті, гіпертрофована релігійність — це інша сторона монети — реакція на важкі соціально-економічні умови.

Американці мають усвідомлювати, що попри все, ера старіючого президента Мубарака, добігає свого кінця. Існуюче майнове розшарування і соціально-економічна ситуація в Єгипті, разом із зростаючим ісламістським екстремізмом в середині країни, спроможні змінити ситуацію таким чином, що США не лише втратять свого багаторічного стабільного союзника у близькосхідному регіоні, а й матимуть ще одну гарячу точку. Наряду з Палестинською автономією та Іраком.

Часто непопулярна зовнішня політика США змушує людей в різних частинах світу думати, що американські цінності і, навіть, західна демократія входять у протиріччя з їхніми власними інтересами. Можливо, проблема полягає саме у тому, що Америка не здатна розділити певним чином свій демократичний глобальний пошук і не завжди вмотивовану (в очах частини світу) свою імпульсивну зовнішню політику? Тому населення Єгипту, інших частин Близького Сходу чи Латинської Америки є дуже чутливим до будь-яких невмотивованих, з їхньої точки зору, дій США. Хоча, США, як найпотужніша на сьогодні нація в світі, не має жодної можливості проводити свою політику не зачіпаючи чиїхось інтересів. Оскільки, коли ви стаєте наддержавою, і особливо «гіпервладою», то будь-які ваші дії зачіпатимуть і входитимуть в протиріччя з інтересами інших. І це обов’язково б відбулося, якщо навіть не було б тероризму, арабо-ізраїльського конфлікту чи війни в Іраку.

Ще однією причиною є, безсумнівно, американська підтримка Ізраїлю. Оскільки Вашингтон є найвідданішим прихильником Ізраїлю, то ворожість до Ізраїльської держави більшості близькосхідних країн автоматично переноситься і на США. Американці ніяк не можуть вирішити палестино-ізраїльську проблему, бо частиною цього питання є те, що США не може повністю управляти жодною зі сторін цього конфлікту. Втім, якби раптом трапилося таке, щоб Америка вирішила повністю піти з Близького Сходу, то це б повністю дезорганізувало його політичне життя. Звісно, що у Єгипті, як і інших близькосхідних країнах сьогодні дуже популярно критикувати США. Але саме вони є основним чинником, як військової безпеки у регіоні так і фактором політичної стабільності.

В Єгипті нині дуже сподіваються, що запланований візит Кондоліззи Райс на Близький Схід здатен принести палестинському президенту Махмуду Аббасу і ізраїльському прем’єр-міністру Ехуду Ольмерту нові підходи і позитивні керівні принципи вирішення довготривалого конфлікту. Але будь-які політичні зрушення, вважають як у Каїрі так і у Вашингтоні, повинні проводитися у «мудрій» і «обережній» манері. Адже жодна із зацікавлених сторін не бажає бачити повторення других Кемп-Девідських переговорів 2000 року. Спонсорами яких стали колишній американський президент Білл Клінтон, покійний палестинський президент Ясір Арафат і колишній ізраїльський прем’єр Ехуд Барак. Очевидно, що Єгипет і США, попри всі розбіжності, і надалі залишаються союзниками. Але їхні союзницькі відносини, скоріше за все, більше підпадають під визначення «обережних» і «обачливих».