«Тотальний контроль і невільні ЗМI» –

Останнім часом Росію все частіше полишають провідні журналісти. Днями стало відомо, що журналіст-професіонал і директор Центру екстремальної журналістики Олег ПАНФІЛОВ переїхав жити й працювати до Грузії. У Тбілісі Панфілов вестиме аналітичну передачу на «Кавказькому каналі», а також читатиме лекції на факультеті журналістики в Університеті ім. Іллі Чавчавадзе. У найближчому майбутньому він планує заснувати школу журналістики й написати книжку про інформаційну кампанію, яка проводилася під час російсько-грузинської війни. «Дню» вдалося зв’язатися з журналістом уже на новому місці його проживання в Грузії й у телефонному режимі отримати з перших вуст інформацію про причини його переїзду до Тбілісі, а також про те, чому Росію залишають талановиті журналісти.

— Пане Панфілов, чим, усе-таки, більше зумовлений ваш переїзд на постійне місце проживання до Грузії — пропозицією нової роботи чи відсутністю перспектив у Росії?

— Головне хочу зазначити, в мене не було російського громадянства, а рік тому я став громадянином Грузії (Олег Панфілов є громадянином Таджикистану й тепер Грузії. — Ред.). Я — вільна людина, тому вирішив поїхати. Річ у тім, що жити в Росії, працювати там узагалі стає неможливо. Раніше я працював в Іраку, Пакистані, Афганістані, якийсь час випускав журнал у Швеції. Зараз для мене Грузія вельми приваблива країна, я вважаю, тут є дуже великі перспективи. Тут живе політичне й медійне життя.

— Професійні журналісти виїжджають, але як живеться тим, хто залишається? В інтерв’ю сайту www.grani.ru ви заявили, що «в Росії ЗМІ слугують поширенню брехні». Виходить, російські мас-медіа просто приречені служити інтересам влади, а не народу?

— Не тільки ті, хто працює на державному телебаченні й у газетах, а й більша частина приватних газет займає абсолютно офіційну позицію, й найсумніше — те, що це багатотиражні газети — «Комсомольская правда» або «Московский комсомолец», які виходять тиражем у декілька мільйонів примірників. Ті журналісти, які не хочуть жити в цих умовах, виїжджають. За деякими даними (ніхто до пуття цією проблемою не займався), вже близько тисячі журналістів поїхали з політичних мотивів. При цьому вони робили заяви про судове переслідування, про обмеження прав, про напади. Обирають російські журналісти, як ви знаєте, не лише західні країни, не лише США, а й Україну. Ви маєте знати Олександра Косвінцева — політичного біженця з Росії, який працює в Україні. Мені мої українські колеги також говорять, що дуже багато російських журналістів поїхали до України, майже в кожному другому-третьому виданні є приїжджі з Росії.

Є також й інша категорія журналістів — вона не піддається вимірюванню, думаю, це декілька сотень людей. Це журналісти, які шукають роботу в європейських російськомовних виданнях або теле-, радіопрограмах і виїжджають туди мовчки, не роблячи ніяких заяв, напевно, вважаючи, що це безглуздо. І, нарешті, третя категорія — журналісти, котрі міняють професію й виїжджають з країни, це також величезна втрата для російської журналістики, адже виїжджають чесні люди, професіонали. Це — наслідки того, що відбувається в країні в останні десять років.

— Якщо російська влада допускає таку ситуацію, отже, їй не потрібні професіонали та об’єктивне подання інформації?

— Зверніть увагу, сама постановка вашого запитання однозначно не російська. Не є таємницею, що російська влада вкрай погано ставиться до незалежних журналістів, ми почали до цього серйозно звикати ще дев’ять-десять років тому, тобто з приходом Володимира Путіна до влади, коли почалися зміни в державній інформаційній політиці й коли Путін 2000 року підписав Доктрину інформаційної безпеки. Це така програма, постанова в найкращих традиціях радянської пропаганди. Влада, звісно, абсолютно не зацікавлена у вільній журналістиці, вона зробила все, щоб узяти під тотальний контроль усе національне телебачення. Зараз лише Ren-TV якось намагається давати альтернативну інформацію, але контрольоване державою телебачення всюди, ним користується приблизно 90—95% населення країни. Відповідно, можна передбачити, яким є масштаб обдурення населення в Росії офіційною пропагандою.

— Чи виступає російське суспільство проти обмежень свободи слова?

— Очевидно, що офіційна пропаганда вибудовує свою інформаційну політику так, щоб відволікати населення від нагальних проблем. Я маю на увазі відновлення радянських традицій пропаганди, коли для населення існують два вороги, яких треба постійно ненавидіти, і ця ненависть підкріплюється щодня в інформаційних випусках новин, у газетах і на радіо. Зовнішній ворог — це, як завжди, Захід. Зараз до цього списку додалися Грузія й Україна. Внутрішній ворог — це зараз ісламський фундаменталізм. І потім, до тієї проблеми двох ворогів — зовнішнього й внутрішнього, слід іще додати й імперську ментальність російського населення, яке досі вважає, що всі колишні країни колишнього СРСР у боргу перед Росією до віку. Люди не мають ніякої можливості розібратися у внутрішніх проблемах, населення і так не має ніяких традицій свободи слова, а зараз воно мовчить, не знаю, чи терпить, але ніяких серйозних акцій на захист свободи слова не було й не буде, напевно, найближчі 10—15 років.

— Західні країни часто критикують ситуацію з російською свободою слова. Чи впливає це на політику влади щодо ЗМІ?

— Бачте, ЗМІ складаються з двох частин. Є люди, котрі роблять ці засоби масової інформації, і є люди, які користуються цією інформацією. Так от, якщо населення влаштовує така ситуація, то ніяке міжнародне співтовариство, ніяка західна країна не зможе нічого змінити. Населення мусить прокинуться й вимагати виконання власної конституції, але зробити це неймовірно важко. Поки є рухи, але дуже слабкі. Якщо вони й збільшаться, то я б сказав, що за рахунок політичного радикалізму. А вимагати виконання законів — населення до цього не навчене.