Тваринницька ферма
Однак я хочу поговорити не про рішення російських урядовців, а про загальну ситуацію, промовисту не лише для Росії, а й для всього пострадянського простору. Адже є десятки незалежних телекомпаній. І з точки зору свободи слова та своїх відносин з державою всі вони мають бути на рівних правах, однак чомусь одні — згідно з законами знаменитої антиутопії Оруелла — мають бути рівнішими, ніж всі інші. Керівники ГРТ згадують про свій напівдержавний статус лише тоді, коли пільги одержує хтось інший, а до того спокійно живуть у інформаційному світі свого справжнього хазяїна — вимогливого Бориса Березовського. Коли «олігархи» за талановитою допомогою Сергія Доренка та його більш обережного колеги з НТВ Євгена Кисельова цькували Анатолія Чубайса, щоби через кілька місяців просити вже колишнього віце-прем’єра повернутися — чи розуміли вони, що всім цим доводять заангажованість російського ТБ як такого? Коли керівники НТВ і не приховували, що беруть участь у передвиборній президентській компанії, щоб у подяку одержати в повне користування державний канал — чи розуміли вони, що ставлять крапку на існуванні незалежного телебачення як такого, намагаючись підмінити його телебаченням олігархічного свавілля? Як зрозуміти всіх цих обдарованих, але таких затятих і нещасних у своїй обмеженості людей? Чи допоможе їм не вважати себе винятком з загальнолюдських правил те, що і в Україні (та хіба тільки у нас?) за цими ж законами тваринницьких ферм у державному ефірі працюють незалежні студії й ніхто вам не пояснить, як це тут опинилися ці талановиті, а не ті талановиті...
Доки телевізійний ефір будуватиметься на уламках СРСР за хижацькими законами Оруелла, страждатимуть усі — й телевізійники, й глядачі, й суспільство. Тож президент Єльцин може не читати листа телекерівників — ці люди настільки отруєні своєю більшою рівністю, що навряд чи можуть захищати якусь іншу свободу, крім можливості бути винятком.
