«Типова східна хитрість»

Схоже, у відносинах Анкари і Москви після більш як піврічного загострення наступає серйозне потепління. Нагадаємо, що збиття турецькими ВПС російського Су-24 над територією Туреччини у листопаді минулого року призвело до різкого погіршення відносин між обома країнами. Росія одразу запровадила торговельні санкції проти Туреччини і фактично заборонила росіянам відпочивати на турецьких курортах.

Перші ознаки потепління  між обома країнами з’явились після того, як турецький президент Реджеп Таїп Ердоган вибачився перед родиною загиблого пілота Су-24. Однак насправді сигналом про відновлення відносин між Анкарою та Москвою стала заява міністра енергетики Олександра Новака після робочої зустрічі з міністром економіки Туреччини Ніхатом Зейбекчі про те, що російська сторона готова до відновлення переговорів щодо спільних проектів у сфері енергетики. При цьому Зейбекчі зазначив, що  Туреччина готова взятись за будівництво першої нитки газогону «Турецький потік», який вигідний для обох країн».  

Нагадаємо, проект «Турецький потік» передбачав прокладення чотирьох ниток загальною потужністю 63 млн кубометрів газу на рік. Планувалось, що 16 млн кубометрів газу постачатиметься до Туреччини, решта обсягів мала розподілятись на кордоні з Грецією.

Крім того, глава мінекономіки Туреччини заявив, що Анкара зняла усі законодавчі бар’єри, що стримували створення АЕС «Аккую» біля міста Мерсін. У будівництві чотирьох блоків бере участь російська державна компанія «Росатом». Заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медведєв повідомив, що президенти Туреччини та РФ планують обговорити деталі угоди щодо АЕС, як і щодо «Турецького потоку» 9 серпня у Санкт-Петербурзі.

«День» звернувся до президента центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла ГОНЧАРА прокоментувати такий поворот у відносинах між Анкарою та Москвою і зокрема перспективу будівництва «Турецького потоку», який становить пряму загрозу для України як транзитера російського газу.

«БАЗОВІ Й СИСТЕМНІ ІНТЕРЕСИ РОСІЇ ТА ТУРЕЧЧИНИ В ОСНОВІ СУПЕРЕЧАТЬ ОДНІ ОДНИМ»

— Треба відзначити, що питання реалізації проекту будівництва АЕС не припинялось і під час загострення російсько-турецьких відносин.

А що стосується «Турецького потоку», то цей проект не був остаточно затверджений. Туреччина — не настільки примітивна країна, щоб одразу пристати на всі пропозиції Росії. Тим більше, що Туреччина разом з Азербайджаном реалізовує проект «ТАНАП», за яким азербайджанський газ має прийти в Європу. А вже найближчими роками Анкара хоче, щоб газ із Туркменістану також цим же маршрутом через південний Кавказ і Туреччину пройшов у Європу.

Тому я думаю, що в цьому разі має місце своєрідна турецька хитрість, загравання з Росією: говорити те, що подобається Москві, реагувати на проекти, які є пріоритетними для Кремля, але тихо робити своє. Турки незалежно від того, хто зараз є лідером держави, зробили свої висновки із практики відносин з Росією протягом останніх років.

Відтак це типова східна хитрість показати, щоб на тлі безпрецедентного загострення між Анкарою та ЄС, США та НАТО західні партнери не йшли далеко в ігноруванні Туреччини. Можуть бути інші варіанти, але це не означає, що турки будуть бігти з поклоном до Москви.

Захід допускає серйозні промахи щодо Туреччини своєю політикою ігнорування Ердогана, погрожування відмовою щодо перспективи вступу до ЄС, тим часом як Туреччина багато років є кандидатом на членство. І тим самим Захід підштовхує Ердогана хай до ситуативного альянсу з Росією.

Європейці продовжують жити ілюзією, що у світі нічого не змінилось. Наприклад, те, що відбувається в Україні, вони розглядають як якісь внутрішні українсько-російські розбірки, щось локальне. А щодо останніх подій у Туреччині, реакція Європи — там поганий, авторитарний Ердоган, але європейці не бачать глибинних процесів, які там відбуваються.

Базові й системні інтереси Росії та Туреччини в основі суперечать одні одним. Туреччина часів Ердогана плавно еволюціонує від концепції Ататюрка і повертається до концепції османізму, можливо, не в такому відвертому вигляді. Але концептуально через тюрський світ турки бачать місію Туреччини як домінуючої сили на просторі всього тюрського світу. Звісно, це не в’яжеться з тим, що декларує Росія — євразійський простір від Владивостока до Лісабона і від Петербурга до Коломбо. І там Туреччині відведена інша роль, ніж про це думають в Анкарі. Тому іскри між ними не уникнути. Інцидент із Су-24 — перша серйозна іскра, не остання. І ми будемо бачити, як на тлі цих енергетичних інтересів може заіскрити ще потужніше, перш за все на Південному Кавказі.

Велика російсько-турецька любов після періоду взаємних звинувачень і ненависті так само швидко може минути. Адже базові інтереси країн залишились різними. Так поки що вони сходяться тільки в антизахідній риториці, але Туреччина доволі обережна в цьому відношенні.

«ТУРЕЦЬКИМ ПОТОКОМ»  АНКАРА ДОПОМАГАЄ РОСІЙСЬКОМУ АГРЕСОРУ ПІДРИВАТИ УКРАЇНУ»

— Для України реалізація «Турецького потоку» є загрозою національним інтересах, оскільки цей проект є прямим конкурентом для української ГТС. То як ми маємо реагувати на це?

— Потрібно відверто ставити питання перед турецькою стороною в рамках стратегічного комітету президентів, що не можна так поводитись з такими гібридними друзями, що «турецьким потоком»  Анкара допомагає російському агресору підривати Україну. Я не виключаю того, що в ході закритих консультацій російська сторона може запропонувати туркам провокативну пропозицію, змінити маршрут у морській частині «Турецького потоку, піднявши його вище до узбережжя Криму, у виключну морську зону Росії. Якщо турецька сторона проковтне такий підхід, то вона де-факто визнає приналежність Криму. Такий варіант не можна виключати і українська сторона повинна жорстко реагувати на подібні дії.

Києву також потрібно вести консультації з Європейською комісією, яка ще в 2008 році оголосила амбітний проект створення південного енергетичного коридору, суть якого полягає в тому, що через територію Туреччини в Європу прийде газ з різних, не російських джерел. На сьогодні споруджується проект «ТАНАП» і через його продовження по території Європи газ прийде до Албанії та Півдня Італії.

І тут виникає конфлікт інтересів і для турків, і для Європи. «Південний потік» чи «Турецький потік» пропонує той самий російський газ, а це стримує перспективи розвитку для азербайджанського газу. Тому тут Україна має використовувати непросту ситуацію для ЄС і зокрема намагатись у консультаціях показати, що ці кроки не потрібно робити. Треба робити консультації зі США, які мають серйозний вплив на своїх європейських союзників і можуть заставити їх одуматись.