Тирасполь тисне на гальма

Реакція гарантів була фактично миттєвою. Уже цього понеділка представники з придністровського врегулювання від Росії, України й ОБСЄ провели в Москві екстренну нараду, на якій і було висловлено «стурбованість станом справ із реалізацією домовленостей, досягнутих на зустрічі у Києві 2—3 липня». Посередники провели телефонні розмови із повноважними представниками Молдови та Придністров’я, після яких і було вирішено провести планове засідання щодо врегулювання конфлікту почергово в Місії ОБСЄ, посольствах Росії і України у Кишиневі, починаючи з 22 серпня. Тирасполь цього разу відбувся мовчанкою, і позиції оприлюднено не було. Або придністровці вишукують чергову відмовку, яка б дозволила їм відтягнути довгождані переговори, або ж мовчання — ознака згоди.

Причин для тираспольського гальмування мирного процесу вистачає. Київська зустріч, з одного боку, їх дуже обрадувала: сторони з ентузіазмом зустріли запропонований гарантами проект угоди, в основу якої було закладено федералізацію Молдови. Однак за гучними схвальними відгуками придністровців відчувалася й певна недовірливість і навіть незгода з таким вирішенням конфлікту. Міністр закордонних справ Придністров’я Валерій Ліцкай висловив занепокоєння щодо численних коментарів Кишинева: «Вони представляють собою грубе викривлення суті роботи переговорного механізму...» На початку цього місяця зі своєю оцінкою ситуації виступив президент невизнаної Придністровської республіки Ігор Смірнов. У цілому ідея «повної відмови від унітарної бази державності Молдови, яка себе вичерпала» йому прийшлася до вподоби. Проте Смірнов навів таке «намисто» умов, після виконання яких Тирасполь може піти на «об’єднання» з Кишиневом, що перехід конфлікту із нібито замороженого стану у ще більш заморожений здався неминучим. Фактично всі придністровські вимоги спрямовані на одне — дружба дружбою, а інтереси в кожного власні. В інтересах Тирасполя залишити все майже без змін. У Придністров’ї давно зосередилася довкола політичного керівництва сепаратистської республіки низка місцевих бізнесменів, які працюють за власними правилами (не завжди легітимними). «Федералізація» по-молдовськи означатиме, що Тирасполю доведеться відмовитися від ласого шматка прибуткового бізнес-пирога в регіоні.

Молдові нічого не лишається, як чекати підмоги з боку посередників. Росія, підприємців якої хоч і пов’язує співпраця з придністровцями, більше тішить перспектива мирного співробітництва з цілісною Молдовою. Тим більше, що президент-комуніст країни Володимир Воронін набагато прихильніший до Кремля, аніж його попередники. Україна стомилася від тривалих суперечок з Кишиневом через митні проблеми, а тому в Молдові, схоже, можуть розраховувати на підтримку Києва. Позиція ОБСЄ теж навряд чи в інтересах Тирасполя (сумнівно, що організація стане адвокатом невизнаної республіки із керівництвом, чия діяльність викликає чимало підозр щодо законності).

Надто багато метаморфоз пережив за останні роки придністровський мирний процес, щоб очікувати його швидкого вирішення. Ще рік тому Молдова заявляла, що не сяде за стіл переговорів з нинішньою придністровською верхівкою за жодних обставин. Згодом Кишинів зайняв протилежну позицію. Яких сюрпризів чекати ще?