У меню — Східне партнерство
Хороші новини! Минулого тижня саміт ЄС у Брюсселі затвердив пропозицію Європейської комісії щодо Східного партнерства — спільну польсько-шведську ініціативу, спрямовану на модернізацію стосунків ЄС із східними сусідами.
Ця пропозиція передбачає, серед іншого, створення зон вільної торгівлі, підписання договорів про співробітництво, безвізовий режим у довгостроковій перспективі та додаткові 600 млн. євро до 2013 року.
Раніше, 3 грудня, представляючи комюніке Європейської комісії, її голова Жозе Мануель Баррозу підтвердив мої слова, опубліковані в цій колонці у вересні, стосовно того, що конфлікт у Грузії відновив довіру між ЄС та шістьма країнами, яким запропоновано Східне партнерство (Україна, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Грузія та Білорусь). «Країни-члени залучені до розвитку Східного партнерства, тому що ми хочемо стабільності та ефективного врядування у наших східних сусідів; ми не хочемо ризикувати», — сказав Баррозу.
«ЄС для них — символ добробуту, й вони хочуть бути ближчими до нас». Потім він продовжив, що Європейський Союз як молодий гравець на міжнародній арені хоче, щоб Східне партнерство діяло, як «м’яка сила» у цих країнах, щоб воно розвивало стабільність і добробут, так само, як і демократію.
Представлений документ не дає, однак, перспективи членства. Баррозу визнав європейські устремління країн і сказав, що ЄС хоче допомогти їм бути ближче до співтовариства. «Це, однак, максимум, який ми можемо їм запропонувати. Сьогодні немає одностайності стосовно початку переговорів щодо членства. Але ми не виключаємо такої ситуації у майбутньому», — додав він.
Звертаючись до України, Баррозу назвав її авангардом серед східних сусідів і повторив, що ЄС лишає двері відкритими, але зараз не може запропонувати їй чогось більшого.
Що з цього можна винести? Перш за все, документ все ще має загальні рамки і не включає конкретних проектних пропозицій. Це має бути відомо, коли Східне партнерство буде офіційно прийнято міністрами іноземних справ Євросоюзу навесні 2009 року. Звичайно, ми не повинні очікувати на революцію, але ми можемо бути обережними оптимістами. Хороші новини для України — те, що Європейська політика сусідства мертва, й ті, хто звертається за Східним партнерством, розуміють причини, які стоять за провалом попереднього підходу і знають, що новий має дати реальні стимули для наших партнерів на Сході. Як завжди, їх буде недостатньо, особливо у час кризи, але ми маємо сподіватися на рух вперед.
Крім позитивних зовнішніх імпульсів, які роблять мене відносно оптимістичним стосовно Східного партнерства, існує ще внутрішня динаміка ЄС. Це може посприяти позитивному розвитку в цій сфері. Я маю на увазі майбутнє головування в ЄС Чеської Республіки та Швеції, які, природно, будуть займатися цим проектом. Це може бути вкрай важливо. Оскільки саме тоді прийде час, коли договір буде набувати конкретних форм.
Я б, звичайно, віддав перевагу перспективі членства України в ЄС, затвердженій у документах, але ми маємо бути реалістами і знати, що більш нічого не може трапитися. Однак машина ЄС поїхала і Східне партнерство, незважаючи на політичну ситуацію в Україні, повільно починає жити власним життям. Хотілося б сподіватися, що незабаром це буде всеохоплююча політика ЄС, з конкретними інструментами і засобами, щоб дійсно наблизити Україну та подібні їй країни до ЄС.
Останнє, але не менш важливе: проект Східного партнерства є «у меню». Країни, які беруть в ньому участь, зможуть обирати, в чому вони зацікавлені. Наприклад, Азербайджан матиме більший вибір пріоритетів, ніж Молдова. Успіх цієї спроби буде також сильно залежати від активності учасників і вимог та очікувань, які вони висунуть до «кухаря». Якщо ви не хочете їсти страву, яку вам подали, вам потрібно попросити в офіціанта альтернативу. Однак за однієї умови — кожен знає, що, коли ви знаходитесь у французькому ресторані, то не можете очікувати, що там подаватимуть китайську їжу.
