«У поширенні свого культурного впливу варто брати приклад з Японії», —
переконаний посол України Юрій КОСТЕНКО
— Як, з вашого досвіду, сприймають Україну в Японії: як самостійну державу чи як сателіт Росії?
— Усе залежить від того, з ким маєте справу: японські політики, дипломати, звичайно, сприймають нас як незалежну державу перехідного періоду. На політичному рівні в Токіо є розуміння тощо, що Україна — важлива східноєвропейська країна. А стабільність у світі — це головний біль Японії як члена «вісімки», як миролюбної держави, яка сьогодні хоче жити в мирі зі своїми сусідами. Пересічні ж громадяни, особливо в глибинці, з якими я регулярно зустрічаюся під час поїздок країною, знають про нас менше. Хоча сьогодні завдяки Інтернету різниця у доступі до інформації між столицею й регіонами зменшується. Тому наше посольство нещодавно створило веб- сторінку, яку досить активно відвідують. Вона тримовна: інформація українською, англійською й частково японською мовою.
Щодо «сателіту»: попри всі проблеми, що сьогодні існують в японсько-російських відносинах, — це спадщина Радянського Союзу, перш за все Курили — попри те, що японці пам’ятають про сотні тисяч військовополонених, які перебували на території Росії після 1945 року, про півмільйона загиблих там, тяга до Росії як такої, до російської культури в Японії залишається великою. Тому, звичайно, Україну інколи сприймають крiзь призму СРСР, крiзь призму російської культури: «Ах, так, ви ж є поруч з Росією…». Цей стереотип характерний не тільки для Японії. Нам потрібно ще багато стверджуватись на міжнародній арені. Досвід такого самоствердження має Японія, яка у багатьох аспектах знаходиться в затінку США. Однак ми — не Японія. Хоч територія нашої країни втричі більша за японську, наше населення — не 126 мільйонів і наша економіка — не друга в світі за потужністю. Тому нам потрібно докладати набагато більше зусиль.
— У чому полягає головна складність роботи дипломата в Японії, зважаючи на особливі традиції цієї країни?
— Справді, японська культура дуже цікава, але й дуже своєрідна, не схожа на нашу. Японія сьогодні має значно активніші відносини, скажімо, з Узбекистаном, Казахстаном, тому що за культурою ці країни значно ближчі до неї. Ми ж, хоче нас Європа чи ні, за менталітетом, за характером — європейці. Найскладніше для української дипломатії в Японії — це необхідність тут більше стверджуватись, ніж у Європі або в тих країнах, де є українська діаспора, в Аргентині, Бразилії тощо, де Україну знають через українців, які там живуть. У Японії потрібно постійно презентувати нашу країну, й бажано — не тiльки Чорнобиль.
В Україні ніхто ніколи серйозно не займався Японією. Якщо в Москві, в Санкт-Петербурзі, на Далекому Сході є потужні школи японознавців, з багатовіковими традиціями й здобутками, у нас ця робота тільки започатковується — створюються асоціації, видається журнал, працює японський культурний центр, дві тисячі чоловік в Україні вивчають японську мову. Але потрібно створювати більше культурних центрів, органiзовувати асоціації дружби. Нам слiд створювати прояпонське лобі. Проамериканське, пронімецьке, профранцузьке лобі існують. Потрібні люди, зацікавлені в бізнесових, культурних зв’язках з Японією. Сьогодні нам складно знайти кваліфікованих японознавців-лінгвістів. Перекладачів, як синхроністів, так і фахівців з письмового перекладу, можна перерахувати на пальцях. Немає людей, які б створювали підмурок двосторонніх відносин.
— Для більшості наших співгромадян українсько- японські відносини — це насамперед допомога Японії Україні. А який внесок нашої держави?
— Перш за все, Японія — член «великої вісімки», тому її політична підтримка для нас дуже важлива. Крім того Японія, як я вже згадував, — друга за потужністю економіка у світі. Товарообіг між нашими країнами сьогодні становить близько 270 мільйонів доларів. Японські товари на українському ринку — це автомобілі, техніка. Унікальність співпраці — перепідготовка кадрів. Я був нещодавно на станції Токай, це перша збудована на території Японії атомна електростанція, зараз закрили її перший блок і будуть його повністю ліквідовувати. За дванадцять років понад 170 фахівців у галузі ядерної енергетики стажувалися у Японії. За час, що сплинув від встановлення незалежності України, ми отримали від Японії близько 120 мільйонів доларів як безкорисливу допомогу — це гроші, які пішли на розбудову української державності. Сьогодні унікальними є культурні гранти, які виділяє Японія Україні. Останній приклад — допомога нашій Дитячій академії мистецтв. Японія також виділила гроші на постачання свого обладнання Національній опері, Київському історичному музею, Національному драматичному театру імені І.Франка.
Японія, безперечно, зацікавлена в наших товарах: алюмінії, продукції сільського господарства, зокрема сухому знежиреному молоці — на цьому ринку ми в Японії перші. Крім того, японці зацікавлені і в тому, щоб поширювати свій культурний вплив. У цьому потрібно брати з них приклад. Нація, яка вміє шанувати свою культуру, — а з пошани до власної культури починається японець — ставиться до самобутньої національної культури інших держав з великим пієтетом і розумінням. Тому тут мав шалений успіх ансамбль Вірського, тому наш національний балет збирає в Токіо повні зали, тому щороку тут гастролює Которович з київськими солістами. Цього року в черговий раз у Японії відбудеться виставка скіфського золота. Японці хочуть все найкраще у світі привезти до себе (хоча це найбільш мандруюча нація — минулого року 17 мільйонів японців подорожували світом). Наше завдання — шукати сфери, в яких Японія може бути в нас зацікавлена. Сьогодні Токіо зацікавлене в тому, щоб ми підтримали його прагнення зайняти постійне місце в Раді Безпеки ООН, адже Японія хоче відігравати більш активну роль на міжнародній арені, не перебувати весь час у тіні США.
— Чи задоволена японська сторона рівнем інформування про використання наданої нашій країні допомоги?
— Безперечно, Японія таку інформацію отримує. Японці виділили близько семи мільйонів доларів на медичне обладнання для Охматдиту і відслідковують, як воно використовується. Сьогодні ми звернулися з проханням відновити програму допомоги ліквідаторам ядерної зброї, яка здійснювалася на початку 90-х. Для прийняття рішення японська сторона має спочатку оцінити, з якою ефективністю використовується надана раніше допомога. За використанням культурних грантів Японія також слідкує.
— Наскільки відповідну візову політику стосовно одна одної проводять наші країни?
— 1965 року СРСР з Японією уклали угоду про безкоштовне оформлення віз. Однак спадкоємиця Союзу Росія сьогодні бере гроші з японців, а ми з першого січня цього року відмовились від такої практики. Японська сторона зробила цей крок першою, ще в жовтні минулого року. Таким чином, ми втрачаємо певні кошти, однак це робиться на засадах паритетності — наші громадяни також економлять гроші. Крім того, ми заохочуємо японських бізнесменів, туристів відвідувати Україну.
— Чи навчаються української в японських університетах ті, хто міг би згодом сформувати проукраїнське лобі?
— У Токійському університеті існує кафедра української мови, очолює її професор Накаї, є асоціація україністів, яка видає свій часопис. Сьогодні 22 українськi студенти та аспіранти навчаються в Японії по лінії Japan Foundation та інших фондів. Звичайно, у вивченні мови одна одної перевага поки що належить нашій країні.
