У рай слідом за Путіним?

Виступаючи на засіданні, що цього разу проходило в Сочі і на яке, як зазвичай, зібралися прокремлівські політологи та інші експерти з усього світу, Володимир Путін у трагедії в Керчі звинуватив... США: «Все почалося з відомих трагічних подій у Сполучених Штатах, у школах Сполучених Штатів. Молоді люди з нестійкою психікою створюють для себе якихось псевдогероїв». Тому, мовляв, ми повинні створювати для молоді героїв справжніх, тобто насправді лубочних, легендарних, придуманих. Але ж у тій же Америці стрілянину шизофреніків, у яких якоїсь миті щось переклинило в мозку, жоден серйозний експерт не стане пояснювати тим, що стрілець поклонявся якимось псевдогероям.

Однак, виявляється, герої у Владислава Рослякова були, і рівно ті, на чиєму прикладі Володимир Володимирович пропонує виховувати російську молодь. Один з тих, хто знав «керченського стрілка», свідчить: «Протягом двох років він детально випитував, де можна дістати зброю, яка краща, чи можна зібрати самому. Питав, чи не продає хто із знайомих зброю, яка краще стріляє. Наскільки я зрозумів, його цікавила ця тема, він багато читав серйозної літератури щодо зброї, в мережі знаходив людей, які пройшли Чечню, були на Донбасі, задружувався з ним і вів бесіди на цю тему». Загалом, з правильними путінськими пацанами дружив.

Думаю, якби вбивцею виявився не стовідсотково росіянин, а українець або кримський татарин, спочатку висунута версія теракту отримала б розвиток, і в трагедії звинуватили б або міфічну українську ДРГ, або «Ісламську державу». Російські ЗМІ також спотворили суть співчуття Петра Порошенка, який висловив його жителям Керчі і Криму загалом як «українським громадянам», тоді як у російських медіа стверджувалося, ніби президент України співчуває тільки «українцям» (а росіяни і татари, значить, не мають значення).

У вбивстві саудівського журналіста Джамаля Хашоггі Путін теж звинуватив Вашингтон, оскільки журналіст жив у США, отримав там політичний притулок, а значить - Америка несе відповідальність за його безпеку. Володимир Володимирович благополучно забув, що викрадення і вбивство Хашоггі трапилися в Стамбулі, і американські спецслужби, навіть якби дуже хотіли, навряд чи могли охороняти саудівського журналіста на турецькій території.

Ще Путін заявив, що «ми зберегли сирійську державність і в цьому сенсі стабілізували ситуацію в регіоні... ми в цілому домоглися тих цілей, які перед собою ставили, починаючи операцію в Сирійській Арабській Республіці... ми своє завдання в цілому, повторюю, вважаємо виконаним». І повторив божевільну цифру Шойгу, ніби російський контингент і війська Асада звільнили 95% території Сирії, так само як і байку про те, терористи ІДІЛ захопили в американській зоні відповідальності 700 заручників, зокрема кількох громадян США і європейських держав.

Стабілізували, треба зауважити, вельми своєрідно, перетворивши 60% території Сирії на руїни, так що тепер Путін намагається переконати США і Євросоюз фінансувати відновлення Сирії. Але західні партнери й арабські нафтові монархії висувають відставку Асада як sine qua non для своєї участі в реконструкції сирійських міст. Путін, безперечно, хотів би швидше вивести з Сирії російський контингент, заручившись гарантіями збереження Асада при владі. Але таких гарантій йому давати ніхто не поспішає, тому російські військові пробудуть у Сирії ще довго.

Володимир Володимирович, як завжди, безсоромно стверджував, яка Росія біла і пухнаста: «Ми нікого не напружуємо, ми не створюємо ніяких проблем. Ми, чи що, створюємо ці проблеми? Ні. Це ж нас звинувачують у чомусь, причому «з високим ступенем ймовірності», як кажуть, ми зробили те-то і те-то, то туди втрутилися, то там щось натворили. При цьому ніхто не вважає за потрібне надати якісь докази. Для мене ясно, я вже про це говорив, це результат внутрішньополітичної боротьби в західному світі в цілому... Щодо Росії час від часу робляться якісь кроки, навіть санкції за надуманими, як я вже багато разів говорив, причинами, без будь-яких доказів застосування нібито нами мало не хімічної зброї, хоча ми хімічну зброю, до речі, знищили, а ті ж Сполучені Штати поки ні, хоча взяли на себе таке зобов'язання».

Що ж, президент Росії вважає за краще не бачити, як увесь світ, і росіяни теж, потішаються над пригодами бравих Героїв Росії Петрова і Боширова (вони ж Мишкін і Чепіга) з «Новачком». Російську ж політику Путін охарактеризував з точністю до навпаки: «Нагнітання обстановки, істерики - це не наш метод, як у нас іноді люблять говорити. І взагалі поставити весь світ на межу якоїсь всеосяжної, з важко прогнозованим результатом кризи - це безвідповідальна політика. Ми ніколи таку політику не проводили і проводити не будемо». Той, хто подивиться на російську політику, починаючи з анексії Криму в 2014 році, побачить, що російський метод якраз і полягає в нагнітанні міжнародної обстановки, створенні нових криз і в істериці щодо будь-якої критики російських дій, яка відразу ж оголошується «русофобською» . Анексію ж Криму Путін охарактеризував так: «Крим - це наше. Ми нікуди не забираємося. А наше чому? Не тому, що ми прийшли і щось схапали. Навіть ті, хто буде зі мною сперечатися, - суперечка ж бо заходить відразу в глухий кут. Тут же всі демократи. Що таке демократія? Це влада народу. Вона як перевіряється, ця влада народу? За допомогою референдумів, виборів тощо. Люди прийшли в Криму на референдум і проголосували: хочемо бути незалежними, наступний крок - хочемо бути в складі Російської Федерації». Підгодовані Кремлем політологи, зрозуміло, не стали йому нагадувати, як під наглядом «зелених чоловічків» проходило голосування в кримському парламенті і на референдумі.

Володимир Володимирович знову лякав світ новітнім російським озброєнням, на кшталт ракетного комплексу «Авангард» (який, на думку США, порушує Договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності), і, зовсім вже розбурхавшись, заявив у дусі військово-фантастичних мультиків, які він так любить демонструвати на прес-конференціях: «Ми точно абсолютно, це очевидний факт, експерти це розуміють, усвідомлюють, обігнали всіх наших, так скажемо, партнерів і конкурентів у цій галузі. Високоточної гіперзвукової зброї поки ні у кого немає. Дехто планує випробувати її через півтора-два роки тільки, випробування почати, а у нас на озброєнні стоїть ця високотехнологічна, сучасна зброя». Західні експерти, природно, над цими путінськими одкровеннями посміюються. Але справно використовують їх для того, щоб залякувати власні парламенти і домагатися асигнувань на оборону в плані захисту від російської загрози.

Путін, як завжди, блиснув ерудицією, приписавши Людовику XIV фразу: «Після мене хоч потоп», насправді сказану коханкою Людовика XV маркізою де Помпадур, причому трохи інакше (замість «мене» - «нас»). Але ніхто з високомудрих зборів поправити Володимира Володимировича не ризикнув - а то раптом наступного разу на Валдай (в Сочі) не запросять і гонорар не заплатять. Однак найчудовішим був, звичайно, наступний президентський перл: «Ми готові і будемо застосовувати ядерну зброю тільки тоді, коли переконаємося в тому, що хтось, потенційний агресор, завдає удару по Росії, по нашій території... І коли ми переконаємося (а це все відбувається протягом декількох секунд), що атака йде на територію Росії, тільки після цього ми завдамо удар у відповідь. Це зустрічний у відповідь. Чому зустрічний? Тому що летять до нас, а назустріч полетить у бік агресора. Звичайно, це всесвітня катастрофа, але я повторюю, ми не можемо бути ініціаторами цієї катастрофи, тому що у нас немає превентивного удару. Так, у цій ситуації ми немовби чекаємо, що стосовно нас хтось застосує ядерну зброю, самі нічого не робимо. Ну так. Але тоді агресор все одно повинен знати, що відплата неминуча, що він буде знищений. А ми - жертви агресії, і ми як мученики потрапимо в рай, а вони просто здохнуть, бо навіть покаятися не встигнуть». Цей пасаж викликав схвальний сміх у залі. Відчувалося, що тим, хто зібрався, не терпиться потрапити просто в рай. Правда, недавня аварія з «Союзом» повинна була змусити їх замислитися про якість російських ракет і про те, скільки з них у майбутньому долетить до країни-агресора. Але взагалі-то слухати росіянам (і не тільки росіянам) подібні пасажі моторошно, оскільки виникають серйозні сумніви у психічній адекватності першої особи другої в світі держави з термоядерного потенціалу.

Відповідаючи на запитання проросійського українського політолога Михайла Погребинського щодо нормандського формату, Путін заявив, що «найгостріша проблема - це, звичайно, криза на Донбасі», в чому з ним можна погодитися. Але врегулювати її Володимир Володимирович пропонує виключно на російських умовах: «За допомогою організації терористичних актів, вбивств людей, які обрані населенням для керівництва цими регіонами, з боку спецслужб України - це найгірший спосіб налагодити відносини з цими територіями. Найправильніший спосіб - виконати Мінські угоди. Адже ніхто ж не змушував. Це ж компромісний документ, на який Україна погодилася. Але ми тепер, очевидно, можемо говорити з цього приводу що завгодно. Але для всіх очевидно, що сьогоднішня українська влада не тільки не виконує Мінські угоди, але і не збирається цього робити зараз, зокрема через внутрішньополітичні розклади, маю на увазі наближення президентських, а потім і парламентських виборів».

Щодо того, що «ніхто не змушував» - сильно сказано, ніби не було в той час на Донбасі регулярних російських військ. І ніби Захарченка не російські спецслужби ліквідували. І ніби не визнають експерти, що Мінські угоди виконати неможливо (з таким розрахунком і писалися). Але у словах Путіна прозвучали і прямі погрози щодо того, що «нам потрібно бажати тільки одного: щоб не виникла спокуса загострити ситуацію і використати це загострення у внутрішньополітичних справах, зокрема в ході підготовки до президентських, а потім і парламентських виборів». Тут можна угледіти натяк на те, що в переддень виборів в Україні підконтрольні Росії сили цілком можуть загострити ситуацію на Донбасі. І Путін прямо радив українській владі не йти шляхом Саакашвілі, який «напав» на Південну Осетію і втратив у результаті великі території. І висловив надію, що «з новим керівництвом країни вдасться вибудовувати хоч якісь відносини і про щось домовлятися». Це натяк на те, що Росія, в разі чого, якщо її не влаштовуватиме внутрішньоукраїнський політичний розклад, не зупиниться і перед новим повномасштабним військовим конфліктом на Донбасі. І це, мабуть, найбільш тривожне місце в путінському виступі, поряд з його побажанням росіянам відправитися в рай як мученикам.