У Європі — карнавал: від Рейну до Відня
Гуляє, співає і танцює Захід і Південь континенту — Північ мовчить і працює. Закінчується карнавал і над Рейном ніхто не працює. Кожний день має іншу символіку і свої звичаї. Головні твердині карнавалу — це такі міста, як Кельн, Майнц і Дюсельдорф. Є ще теж Ахен, стара римська обитель Аквізгран, яка і досі так називається у Польщі. Він славний тим, що кожного року дає нагороди за схильність до гумору. А карнавальний сезон, до якого поодинокі, строго відмежовані одна вiд одної групи, готуються вже влітку, починається від так званих засідань. Коли у найбільших міських залах, за столиками із дорогими бокалами з вином, сидить публіка, одягнена у різні костюми або смокінги, а то й у фраки. До зали марширують під звуки маршових мелодій, входять сотні, зодягнених у сині або рожеві дуже тісні форми дівчата. Головне, щоб було видно голі, довгі ноги. Музика грає туш і тоді найсильніший і найкращий хлопець вносить на руці головну героїню заходу, блондинку — натуральну або фарбовану — «Маріхен», себто «Марійку». Вона зіскакує, кланяється і тоді дівчата з різних балетів починають марширувати під ритмічні оплески публіки. Забава почалась. Виступає міський писар і говорить про всі недоліки бюрократії. Прізвища міських достойників перекручені, але народ знає, про кого йде мова. Після цього виступає Базарна Баба, яка ще гостріше б’є по номенклатурі, а згодом виходить на сцену інтелектуал, який кепкує з величин усього світу. Найбільше дістається Путіну й Бушу. Поміж поодинокими виступами народ співає карнавальні пісні і, взявшись під руки, хитається раз направо, раз наліво. Зміст пісень — злободенний: про зарозумілу столицю — Берлін, про несправедливі заробітки промисловців і банкірів, фінансові афери концерну Сіменса. Лише церкву не зачіпають.
Закінчують карнавальні дні всенародним гулянням у Понеділок Троянд. На бульварах і алеях натовп, а посередині рухається довга черга вантажівок з принцами і принцесами, які розкидають у натовп цукерки. На платформах ляльки відомих політиків, найчастіше президента США Буша з голим задом, Путіна з нагайкою і надписом «Я чистий, пречистий демократ» (слова німецького екс- канцлера Шредера), баварського прем’єра Штойбера, якого мучить дама з провінції, берлінського мера з його гомосексуальним партнером і надписом: «Скоро матимемо дітей». Багато карикатур на місцевих «героїв» бюрократії. Напередодні карнавалом заволоділи жінки, які під гаслом «Сьогодні наше «бабське свято», штурмували відомства, мерії міста, суди, адвокатські бюро і чоловікам відрізали за старим звичаєм краватки.
Рейнський карнавал розвився після французької революції і німецьких ліберальних реформ. Він набрав розмаху разом з індустріалізацією і ростом нових прошарків суспільства: міщанства, робітничого класу і незалежної інтелігенції. Але для живучості і безперервного процвітання потрібна була специфічна ментальність. Вона розвинулась у католицьких провінціях Заходу і Півдня, а всі дотеперішні спроби на протестантській півночі і на сході кінчалися завжди фіаско. Так було і цього разу, коли кілька службовців, «депортованих» з Рейну до Берліна, вийшли на парадний бульвар Курфюрстендам. Натовп приглядався мовчки або стукав собі по лобi, мовляв, там посередині йдуть диваки, співаючи і танцюючи.
У середу все скінчиться, бо почнеться великий піст, хоч у секуляризованій Німеччині, крім священиків і монахів, майже ніхто не поститься. Але можна зустріти з оселедцем чи з рибою, хоч не без пива і вина, політичних діячів на політичних сходинах, які сьогодні в парафразi колишніх партійних мітингів, коли ще не було телебачення. Два головні канали можуть лише після закінчення тих сходин передавати фрагменти виступів із «середи покути» (по німецьки «Ашерміттвох»).
Існує ще інший карнавал зі старою традицією, старшою від німецько-рейнської, а саме у Венеції. Очевидно, що у сьогоднішньому венеціанському карнавалі бавляться вже не аристократи, бо їх тут дуже мало, а ті, що живуть у палатах, чекають, поки мине час крику і сміху натовпу, який приїхав з усієї Італії та iз-за кордону. Тоді можна буде у спокої спілкуватися з рівними собі друзями на площі Сан Марко. Але і та сучасна імітація атмосфери рококо у масках не позбавлена своєрідного чару. Чотириста тисяч гостей прибуло на цьогорічну забаву, так що розпродані місця у всіх готелях навіть таких найдорожчих при Ріва Скіявоні, як «Грітті», «Льондра» і «Метрополє». На щастя цього разу не було повені, що узимку не є рідкістю. Оскільки ця зима «здуріла», тому, мабуть, досі не було, як кажуть венеціанці, «великої води».
Від Венеції до Відня один стрибок. Колись тут панували австрійці. По них остались лише погані пісні, яких іноді можна почути від старших людей при похміллі. Молодь їх вже зовсім не знає. Лихі італійці австріяків також не люблять за те, що командир австрійських військ у Північній Італії відомий через мелодійний марш, генерал Радецкі (до речі, і в нас уже в незалежній Україні був також генерал з таким прізвищем, хоча не родич тодішнього воїна з ХІХ столiття) так розсмакував італійську котлету «Скальопіне Мілянезе», що після повернення до Відня затужив за цією стравою і наказував постійно її готувати, аж віденським куховарам набридло, що вони назвали котлету «Віденський Шницель». І цей «Вінер Шніцель» переніс усі війни і епохи. І саме цього італійці не можуть пробачити австрійцям.
Відтак ми прибули до Відня на тутешній карнавал. Він зовсім інший, ніж над Рейном і у Венеції, — не присутній на вулицях і площах і гостить виключно в елегантних приміщеннях. А починається віденський карнавал славетним Оперним Балом. Мільярдер з будівельної фірми «Люгнер» щороку за великі гроші запрошує собі якусь славну красуню з власниць готелів «Хілтон» відому як «Париж Хілтон». Вона прибула до Відня разом з батьками і цілою сім’єю. Але танцювати зі своїм патроном так і не схотіла. Він застарий — сказала вона потім своїй подружці. А директор віденської опери як господар балу видумав щось інше. Він вирішив організувати виїзну виставу на фіакрі, тобто на кінній колясці, якими до епохи автомобілів і трамваїв їздили віденці. Коляску тягнув білий валах віддавна відомий серед візників, який називався «Паша». А на колясці сиділа свого часу відома в цілому світі «співачка Нетребко з Кубані». Вона в’їхала в танцювальну залу, співаючи арії Моцарта. Такого видовища не було у Відні навіть за цісаря Франца Йосипа.
Але якби мене запитали, який бал найбільше люблю у Відні, я би відповів: бал у філармонії. Звідтіля зовсім близько до мого улюбленого готелю «Захера». Саме від нього походить відомий у цілому світі, торт «Захера», який — скажу під секретом — мені зовсім не смакує.
