Україна і Туреччина не зводять співробітництво тільки до танкового тендеру
Загалом символiчно, що Україна приймала міністра оборони Туреччини Сабахаттіна Чакмакоглу саме в Криму, і він, незважаючи на зацікавленість в українських танках, що багато хто помилково вважає головним предметом візиту першого турецького воєначальника в Україну, прилетів не дo Борисполя, а на Бельбек і навіть не відвідав Харкова. Цьому є декілька пояснень: по-перше, міністр оборони України Олександр Кузьмук нині перебуває в Криму; по-друге, взаємний інтерес України і Туреччини у військовій галузі не обмежується самими лише танками; по-третє, саме Крим і Чорне море є тими природними ареалами, які повинні нас не розділяти, а з’єднувати, якщо ми все ж називаємо один одного сусідами, і потрібно їх освоювати також і у військовому аспекті; по-четверте, якщо вже хтось і каже про «турецький слід у Криму» — то чому б йому, зрештою, не знайти тих або інших, але більш реальних контурів?
Уже десятирічна історія відносин Туреччини і незалежної України свідчить лише про одне: всупереч приналежності Туреччини до НАТО, до іншого етнічного і релігійного світу, всупереч твердженням численних російських джерел про тривожне розростання (на їхній погляд) турецької експансії та всебічного турецького впливу на Україну і Росію, незважаючи на все це — на протилежному березі Чорного моря ми маємо дружню країну. Вже в Бельбеці Сабахаттін Чакмакоглу заявив, що «Туреччина завжди підтримувала європейський вибір України та її прагнення розвиватися шляхом демократизації». Природно, що нинішній рівень співпраці в усіх галузях — як політико-економічній, так і військово- технічній — не може нас як сусідів задовольняти. Уже один той чинник, що за всю нашу спільну історію при посиленні російського впливу на Крим і Чорне море виникало декілька хвиль еміграції з Криму, і, як наслідок, у Туреччині, за різними даними, нараховується від 4 до 6 мільйонів вихідців з Криму, а Туреччині, природно, не байдужа доля кримських татар, які ще називаються кримськими тюрками, — засвідчує необхідність тіснішої політичної взаємодії. Міністр оборони Туреччини зазначив, що прагнення України «дати можливість кримським татарам повернутися на свою батьківщину після заслання», надання їм можливості одержання українського громадянства, «залишає в Туреччини позитивне враження». Туреччина, як відомо, давно заявила про бажання надати економічну підтримку Україні для більш успішної інтеграції кримських татар в українське суспільство, для чого на півострові цілком успішно реалізовується програма турецького президента «1000 будинків для кримських татар». «Кримські татари — це природний місток, що з’єднує Україну і Туреччину», — заявив високий турецький гість.
У ході візиту в Крим турецький міністр зустрівся і провів переговори з главою українського оборонного відомства Олександром Кузьмуком, а також головою Ради Міністрів Криму Валерiєм Горбатовим та лідером меджлісу кримськотатарського народу Мустафою Джемільовим. Він відвідав Бахчисарайський ханський палац, Лівадійський і Воронцовський палаци, Феодосійське виробниче об’єднання «Море», взяв участь у закладенні підмурівка Феодосійського торгового комплексу. Як відзначалося під час переговорів Сабахаттіна Чакмакоглу, особливо з кримськими керівниками і партнерами, нашим країнам бажано активізувати співробітництво в галузі енергетики, науки і особливо туризму. Наприклад, минулого року Туреччина прийняла 10 мільйонів туристів, а в нинішньому ця цифра виросте до 15 мільйонів, і її досвід знадобився б Україні для інтенсифікації можливостей курорту, який поки що за своїм рівнем та мірою наповнюваності відстає від аналогічної турецької галузі.
З іншого боку, Україна і Туреччина могли б на договірній основі вирішити проблему промислу в Чорному морі, позаяк постійне затримання українськими прикордонниками турецьких шхун у своїй економічній зоні, певна річ, не сприяє зміцненню дружби та довіри між нашими країнами.
Якщо ж говорити про військову сферу співробітництва, то Олександр Кузьмук сказав, що «ми не зводимо нашого військово-технічного співробітництва тільки до танкового тендеру». З його слів, наші країни взаємно цікавить більш широкий спектр військово-технічної співпраці. Це і приладобудування, і кораблебудування, і військова освіта. «Турецьку сторону, — сказав Олександр Кузьмук, — дуже цікавить наш досвід суднобудування і наші досягнення». Багато які оглядачі, виходячи з того факту, що Сабахаттін Чакмакоглу відвідав завод «Море», вирішили, що Туреччина на противагу Греції, яка купила в Україні 2 великі десантні кораблі на повітряній подушці типу «Зубр», має намір сама придбати це українське «чудо техніки», але Олександр Кузьмук сказав, що «це не обов’язково буде замовлення якогось корабля, це може бути спільне виробництво, і це навіть більш перспективно».
Другим за рахунком, а можливо, й першим за значенням питанням військово-технічної співпраці, яке обговорювалося в Криму, було створення оперативного військового угруповання «Блек Сі Фор». Сабахаттін Чакмакоглу відзначив, що це угруповання «можна вважати передовим загоном шести чорноморських країн, які можуть збиратися, проводити взаємні консультації і здійснювати операції». «Це механізм консультацій на Чорному морі», — сказав він. За словами міністра, «це угруповання може працювати в таких напрямках, як рятувальні операції і захист екології на Чорному морі», а надалі — сприяти безпеці в регіоні.
Тут є над чим замислитися. Російські агентства, бажаючи справити враження рівнем своєї аналітичності, зробили висновок, що «візит міністра оборони Туреччини в Крим повинен продемонструвати всім, що Анкара не збирається відставати від Росії на Кримському півострові, і цей візит, незважаючи на його нижчий ранг, може розглядатися як своєрідна відповідь на відвідування Володимиром Путіним Севастополя». Проте, якщо врахувати, що Володимир Путін незмінно вирішує в Севастополі проблеми передових рубежів свого флоту, зміцнення обороноспроможності винятково Росії (хоча з «етичних міркувань» тут завжди згадується й Україна), а Сабахаттін Чакмак-оглу зміг піднятися до розв’язання проблем колективної безпеки, цей візит кардинально відрізняється від поїздки російського президента, як щодо цілей, так і щодо України.
І останнє: те, що досі, всупереч тому, що, як стверджують деякі ЗМІ, в кримських горах так і не було виявлено турецьких «стингерів» та іншої зброї, засвідчує те, що всупереч тому, до чого нас підштовхують, Україна і Туреччина продемонстрували успішну практику взаємного добросусідства, незважаючи на реальні проблеми, які справді існують. Так Туреччина, попри всю гостроту кримськотатарської проблеми, не пішла на те, щоб свого часу заявити, як їй «рекомендували», що «ставлення Туреччини до України буде визначатися ставленням України до кримських татар». Зі свого боку, Україна розуміє двояке становище Туреччини, яка входить у НАТО, але при цьому мусить знаходити прийнятні форми співробітництва і з Україною, що не тільки має свої інтереси в Чорному морі, але й не змогла відмовити Росії в розміщенні її Чорноморського флоту в Севастополі. А як би там не було, але, зі слів Олександра Кузьмука, це питання залишається «популярним у Європі», і ніхто з європейських країн його не збирається скидати з рахунків. У зв’язку з цим в інтересах усього світу — і це розуміють і дотримуються цього як в Україні, так і в Туреччині — щоб «турецький слід» в Україні, як і «український слід» у Туреччині, перебували виключно у формі дружби і взаємовигідного відкритого співробітництва.
