Україна-місіонерка

Посередницька, миротворча роль України у врегулюванні конфліктів, зокрема на терені колишнього Радянського Союзу, має чимало напрацювань, насамперед вони відносяться до Абхазії та Придністров’я. Маса зустрічей, безліч консультацій, переговорів, підписані документи... Щодо врегулювання грузинсько-абхазького конфлікту зустріч у Ялті буде вже третьою (перша відбулася в Афінах 1998 року, друга — у Стамбулі 1999 року). Планується, що під час нинішніх переговорів буде підписано угоду «Про мир та гарантії невідновлення війни», а також «Про повернення біженців та заходів iз відновлення економіки Абхазії». При цьому, наголосив начальник прес-служби МЗС України Ігор Грушко, на переговорах не йтиметься про визначення статусу Абхазії. А останнє для самопроголошеної республіки є якраз чи ненайважливішим. Як свідчить придністровський досвід, і певною мірою абхазький, підписання різного роду меморандумів, протоколів сприяє вирішенню питань між конфліктними сторонами рівно настільки ж, наскільки породжує нові. Сторона-сепаратист намагається проявити себе найліпшим філологом і починає дошукуватися підстав для їхнього визнання у світі. Сторона-суверен натомість використовує досягнені домовленості для доказу своєї неподільності та збереженні кордонів. У других це виходить, звісно, краще. Урешті-решт протистояння і Молдова—Придністров’я, і Грузія—Абхазія зводилися до взаємних звинувачень у недотриманні підписаних домовленостей.

Участь країни-посередника, яким наразі виступає Україна, навряд чи можна віднести до вдячних. Постійне балансування між двома сторонами інколи не спрацьовує, інколи доводиться приймати рішення, не зовсім прийнятні для однієї iз сторін. Скажімо, проведенi 10 березня в Абхазії вибори до органів місцевого самоврядування в Києві визнали нелегітимними. Часто- густо країни, яких посередник намагається примирити, починають дорікати його у недобросовісності. Міністр закордонних справ самопроголошеної Абхазії Сергій Шамба, скажімо, на минулому тижні заявив, що вважає недоцільним розширення формату переговорів iз врегулювання грузинсько-абхазького конфлікту. За його словами, наразі переговори відбуваються під егідою ООН при посередництві Росії, а тому залучення нових учасників, може лише ускладнити процес. Як має реагувати у цій ситуації Україна? В українському зовнішньополітичному відомстві, звісно, були здивовані такою заявою і навіть припустили неправдоподібність повідомлення, поширеного агентством Інтерфакс. Мовляв, під час минулотижневого візиту міністра закордонних справ Анатолія Зленка до Тбілісі та Сухумі вітали за участь України у врегулювання конфлікту і відповідно про жодні претензії не могло йти й мови. Можливо, в МЗС і праві. Тим більше, що в тому ж Інтерфаксі було процитовано позавчора того ж пана Шамбу, який цього разу у своїх висловлюваннях, зокрема, щодо зустрічі в Ялті виявив більшу повагу до України. Перед відльотом до Криму, він заявив, що ялтинські переговори стануть «гарантом невідновлення бойових дій». Грузинський президент Едуард Шеварднадзе під час візиту українського глави зовнішньополітичного відомства також підкреслив, що участь України у врегулюванні абхазького конфлікту має не менше значення, ніж участь інших країн-представників групи друзів Грузії, в тому числі Росії. Утім, не така вже й важлива прихильність чи неприхильність сторін переговорів до посередника, головне — остаточний результат переговорів. А до нього поки що, як до неба...