Україна розвінчала міф про могутність Росії

Яким би не був результат політичної кризи в Україні, він уже дав один дуже важливий результат: міф про могутність Росії розвіявся. Останні десять років президент Путін усіляко прагнув переконати світ і власних співгромадян у тому, що Росія знов стала великою державою. У цьому йому допомагали рідкісний тактичний талант, відносно стабільні ціни на нафту та неуважність Заходу, який був зайнятий війнами й економічними кризами.

Путін вийшов сухим із води після війни в Грузії, створив Митний євразійський союз для протиборства з Європейським Союзом, обвів Захід довкола пальця в Сирії, вправно скористався Едвардом Сноуденом і підірвав спробу України підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Він робив усе це різко, рішуче і без найменшого докору сумління.

Увесь світ почав вірити, що така поведінка спирається на конкретні можливості. Особистості на Заході, які вдаються до ностальгії, почали кричати про необхідність нової східної політики, тому що Росія нібито дуже сильна, щоб поводитися з нею за класичними дипломатичними правилами. На рідко звучали голоси, які намагалися нагадати, що все це досить безпідставно, ніхто на це не звертає уваги. Більшість спостерігачів скептично ставилися до слів про те, що Росія насправді переживає занепад, що вона може створювати іншим перешкоди, але не в змозі змінювати світ за власним розсудом.

Проте, російський блеф вивели на чисту воду. Поки що складно сказати, якими будуть наслідки усунення Віктора Януковича для всього регіону. Але вже зараз вочевидь, що міф про могутність Росії розвіявся. Героїчні демонстранти з Майдану, яким допоміг ЄС і зміни, що позначилися в останню мить в курсі американської дипломатії, показали справжню сутність російської влади.

Улітку 2013 року Угоди про асоціацію, тобто простого бюрократичного проекту, якому ЄС не надавав особливого значення, вистачило, щоб нагнати страху на Кремль. Перемови ЄС і України вступили у фінальну стадію, а на листопадовому саміті у Вільнюсі повинно було відбутися підписання Угоди.

РОЗВ’ЯЗАНА ЖОРСТОКІСТЬ

Путін сумлінно запустив у бій весь традиційний арсенал Кремля. Для створення прецеденту він залякав маленьку Вірменію, змусивши її відмовитися від Угоди про асоціацію з ЄС і вступити в його безглуздий євразійський союз. Далі він за допомогою батога та пряника переконав Віктора Януковича, що Росія може набагато краще за Захід забезпечити його політичне виживання.

Західні спостерігачі довгий час сприймали ці маневри як вияв масштабної російської стратегії для побудові «неосоветской» імперії. Насправді, таке викручування рук слабкішим сусідам було і залишається доказом відчайдушної боротьби за виживання прогнилої зсередини політичної системи.

Порушення прав людини, суцільна корупція та керована псевдодемократія — все це вже справжня катастрофа. Проте, в Україні Росії так і не вдалося зрозуміти, що люди - це громадяни, в яких є власні уявлення про майбутнє, і що це майбутнє не зводиться до одного лише збагачення, а відображає прагнення отримати право голосу. Найбільша помилка і найстрашніша зарозумілість полягають в розгляді цієї ситуації як результату західної змови.

21 лютого Володимир Путін втратив Україну. Коли люди перестали боятися, Янукович і Путін виявилися безсилі. Чари розвіялися, а міф про всемогутність розвалився на частини. Всього за 48 годин влада мирно перейшла в інші руки.

Головна сила Путіна — це його тактична спритність і розв’язана жорстокість. Захід довгий час плутав їх із стратегічною глибиною і якостями державного діяча. Насправді влада Путіна вельми відносна: вона залежить від протидії Заходу. З урахуванням розвалу економіки, суспільства й армії в Росії практично не залишається власних сил.

Політика добросусідства, яка отримала (прямо скажемо, не найкраще) втілення у вигляді Угоди про асоціацію, все одно виявилася досить привабливою для українців, щоб змусити Росію розкрити себе. Що б там не уявляли європейці, які зав’язли в нарцисичних розмірковуваннях про власний занепад, демократія і правова держава все одно залишаються привабливими ідеалами та сильним інструментом дипломатичного впливу. Те, що відбувається на Україні, багато в чому залежатиме від здатності Заходу винести для себе уроки з неймовірних подій, які розгортаються в Києві останніми днями.

Le Monde, 27 лютого 2014, переклад ІноСМІ.Ru