Україна в Європейському Союзі:

«Укладення угоди про асоціацію з ЄС не означає для України перспективи членства. Але й не виключає її. Сьогодні Євросоюз не може піти настільки далеко, щоб дати Україні цю перспективу» — зовнішньополітичне відомство Німеччини 2008 р.

Після помаранчевої революції Україна прямує своєю власною дорогою розвитку. На цьому шляху, наша країна повинна утверджувати власну спільноту-державу, здатну осмислити власну історію і самостійно створювати образ свого майбутнього.

Існує ряд моментів, через які не бачити Україні ще довго себе як повноправного члена Європейського Союзу. По-перше, постійна політична криза. По-друге, відсутність розуміння процесів європейської інтеграції з боку частини, а може й більшості політичної еліти та суспільства. По-третє, Україна — як політичний клас, так і суспільство — не зробила однозначний вибір між так званими європейським шляхом і шляхом російським.

Важливим фактом, який ще надовго відсуне нашу державу від ЄС є те, що багато європейських політиків мають відчуття, що Україна може стати проблемою, якщо занадто наблизиться до ЄС. Цю проблему дуже легко пояснити в плані геополітичного розташування нашої держави. Україна — найближчий буфер між Євросоюзом та Росією. Якщо надати Україні членство в Європейському союзі, невідомо, як на це відреагує Росія. Останні події в газовій війні між колишніми радянськими республіками ще раз продемонстрували пряму зацікавленість впливу на українську політику Російської Федерації. Водночас, європейські чиновники добре розуміють, що, дозволивши Росії отримати політичний контроль над Україною, зміцнять позиції Росії в самій Європі.

Найпоширенішим словом нового 2009 року стало слово «криза». Воно лунає у різних куточках планети, проте Україна останніми роками вельми вподобала крайнощі, і саме тому наша криза має системний характер. Світова криза прискорила давно назрілу кризу української економіки. За минулі десятиліття в Україні навчилися перерозподіляти й споживати, але забули як і що можна виробляти. Ми проїдали виробничі, сільськогосподарські й інфраструктурні «запаси» й «заділи», збільшували армію корумпованих чиновників і депутатів всіх рівнів. Створення видимості проведення нескінченних політичних реформ призвело до дуже жорсткої кризи влади — фактичному безвладдю й на державному й на місцевому рівнях. Відбулася підміна багатьох понять і переоцінка ще більшої кількості цінностей. Це ще одна з причин, що аж ніяк не приближує нашу державу до європейської спільноти.

Щодо європейського вектору розвитку України, важливим питанням залишається сьогодні тема Україна—НАТО. Українським політикам так і не вдалося вирішити питання щодо вступу України до Євроатлантичного союзу. Як наслідок, багато країн вважають нашу державу ненадійним партнером в економічному та політичному плані.

Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі. Суспільство почувається в пастці. Ресурсів і бажань Заходу замало для того, щоб штучно наблизити населення України до розуміння цінностей західних демократій. Стосунки між громадянами значною мірою ѓрунтуються на підлості, аморальності й корупції. Народ став заручником амбіцій політиків, які породили невизначеність у роботі всіх гілок державної влади.

Простий українець живе в постійному страху тотальної невизначеності, який міцно осідає в підсвідомості, викликає зневіру в майбутньому, призводячи до соціальної апатії з усіма можливими наслідками.

За роки незалежності належним чином не вкладались кошти у розвиток та модернізацію інфраструктури, незважаючи на постійну експлуатацію транспортної й енергетичної систем. Від браку капіталовкладень відчутно потерпає важке машинобудування і металургія, вугільна й гірничозбагачувальна промисловість. При такій недалекоглядній внутрішній політиці не може йти мова про членство в Європейському Союзі в найближчі п’ятнадцять—двадцять років.

Та все ж, я вірю, незважаючи на всі перешкоди, Україна самоорганізовуватиметься. І 2009 рік стане для українців роком прозріння й очищення від корупції, аморальності та постійних політичних чвар.