Усі мають зрозуміти, що в політичній боротьбі не можна переходити межу, за якою падає авторитет країни,
у цьому переконаний президент Молдови Петру Лучинськи![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20010320/450-3-1.jpg)
— З яким настроєм Ви залишаєте свій пост? Залишитеся у великій політиці чи ні? Чи будете в опозиції до влади?
— З одного боку, я можу з чистим серцем заявити, що зробив для своєї країни все, що було в моїх силах, і тому докоряти мені себе ні в чому. Головним підсумком своєї діяльності вважаю досягнення в країні громадянського миру та міжнаціональної злагоди. Для Молдови, яка пройшла через серйозні конфлікти, в тому числі й криваві, це важливо. З іншого ж боку, я не можу сказати, що зроблене все, що намічалося. Не завершена робота з остаточного вирішення придністровської проблеми. Незважаючи на позитивні тенденції в економіці, які виявилися в останній рік, економічна й соціальна ситуація в Молдові, як і раніше, складна. Не вдалося завершити модифікацію Конституції.
Що ж до мого політичного майбутнього, то зовсім піти з політики мені, видно, не призначено долею. Але й ставати в опозицію до влади я також не збираюся. Гадаю, президент країни після закінчення мандату повинен робити для свого народу те, що може, використовуючи свій політичний досвід, допомагаючи консолідації влади й суспільства заради спільної великої справи — відродження Молдови. Що, власне кажучи, сталося? Абсолютною більшістю голосів до влади в Молдові приведена партія комуністів на чолі з Володимиром Вороніним. Вибори пройшли цілком демократично, і, нарешті, з’явилася політична сила, здатна сформувати стабільну парламентську більшість. Але треба розуміти, що ситуація в країні від цього автоматично, сама собою на краще не зміниться. Партія комуністів перемогла на виборах тільки тому, що, з одного боку, інші партії, що були при владі тривалий час, остаточно скомпрометувати себе, а з іншого — комуністи обіцяли виборцям вирішити практично всі їхнi гострі проблеми. А ностальгія за минулим життям ще дуже сильна.
Однак, якщо бути реалістами, то треба визнати, що найближчим часом це завдання навряд чи здійсниме. Тут-то й криється та «міна уповільненої дії», яка може перетворити нинішню перемогу ПКРМ на поразку, причому не тільки самої партії комуністів, але і всього суспільства, всієї Молдови. Це може статися, якщо Воронін і його команда не зроблять швидких і рішучих кроків консолідації суспільства. Для цього партія комуністів на даному етапі просто зобов’язана відмовитися від політичної конфронтації, вiдсунути на другий план питання чисто ідеологічні і зосередитися на вирішенні економічних і соціальних проблем. Саме це може й повинно стати основою для консолідації політичних сил країни заради її відродження. Якщо ж комуністи віддадуть замість консолідації перевагу іншому варіанту, відштовхнуть від себе потенційних союзників, захочуть монопольно «наказувати і владарювати», то це може призвести до серйозного ускладнення ситуації.
— Як Ви оцінюєте результати позачергових парламентських виборів? Що чекає Вашу країну в цьому році?
— На жаль, ці вибори не виправдали сподівань тих, хто вважав, що після них настане політична й суспільна стабілізація, якої нам так не вистачало всі ці роки й відсутність якої так гальмувала всі наші зусилля у розбудові молодої незалежної Молдови.
Про те, що чекає нашу країну в цьому році, як мені здалося, всерйоз почали замислюватися й самі комуністи. Принаймні Володимир Воронін, досить досвідчений і розумний політик, який розуміє головне — альтернативи тому курсу, що проводився в країні за останні роки і що вже почав давати позитивні результати, просто не існує. Все інше — це авантюризм, що може лише погіршити й без того важкий стан країни і народу й здетонувати вибух соціального обурення, дестабілізувавши політичну ситуацію.
Якщо процес формування нових органів влади не затягнеться, якщо ключові посади у владі будуть зайняті прагматиками-професіоналами й вони отримають підтримку парламентської більшості, уряду й президента, якщо на перше місце нова влада поставить економіку й соціальну сферу, наклавши мораторій, хоча б на два роки, на питання, які неоднозначно сприймаються в суспільстві, Молдова може встати на ноги і вийде на шлях, що веде до прогресу і процвітання.
Якщо ж знову візьме гору наша стара молдавська традиція — ділити владу тільки «між своїми», не рахуючись iз їхнiми діловими і моральними якостями, ми об’єктивно можемо не відбутися як незалежна держава. Наданий історією ліміт часу ми вже використали. Так що час братися за розум. І якомога швидше...
— Чи можливий у Молдові «болгарський» варіант?
— Природно, вiн не виключається. Але тільки в ще гіршому, ніж у Болгарії, варіанті. Якщо там вирішувалося питання про те, хто буде при владі — ліві або праві, то у нас йтиметься про те, бути чи не бути Молдові суверенною незалежною державою. Так що, як кажуть, відчуйте різницю. Я би сказав, що у нас, якщо політики не візьмуться за розум і не відмовляться від зайвих амбіцій на користь плідної праці, в більшій мірі можливий варіант, який може повернути нас у ситуацію 1989—1991 років. А це міжнаціональні конфлікти, протиборство, ворожнеча.
Я сподіваюся, однак, що Воронін і його колеги розуміють всю складність ситуації в Молдові, а тому будуть діяти обережно й обачно.
— ГУУАМ залишиться без останньої букви? Якою Ви хотіли б бачити цю організацію?
— Я хотів би бачити цю організацію ефективною і життєздатною. І необхідно усвідомлювати, що країни — члени ГУУАМ дбають передусім про розвиток економічних зв’язків, а не про «дружбу» проти Росії, як це дехто хоче представити. Я думаю, що ми могли б зберегтися в цій організації, якщо вона буде консультативним органом, без яких- небудь інституційних структур і військового аспекту діяльності.
— Чи зможе комуністична влада продовжити курс реформ, інтегруватися в загальний європейський дім, що будується?
— Я вважаю, що від того, чи зможе вона це зробити, залежить доля не тільки нашої країни, але й самої партії комуністів. Її керівництву давно час зрозуміти, що навколишня дійсність безповоротно й докорінно змінилася й ніякими ідеологічними догмами і постулатами, ніякими зверненнями до ностальгічної пам’яті громадян не можна зробити те, чого зробити неможливо — тобто двічі увійти в одну і ту ж ріку.
Упевнений, що абсолютна більшість наших громадян не хоче революцій, конфронтацій, нових крутих поворотів у політиці й економіці. Уся Європа живе сьогодні за ринковою моделлю економіки, поєднуючи її з сильною соціальною політикою, що дозволяє існувати розвиненій демократії при відсутності зубожіння населення. Не думаю, що Воронін і його команда не розуміють, що іншого шляху у них немає — адже по ньому йдуть і країни, на які комуністи орієнтуються, і передусім, Росія.
Я впевнений, що керівники ПКРМ не можуть не розуміти небезпеку нових «комуністичних експериментів» у розореній Молдові. Сподіваюся, що у них вистачить прагматизму й здорового глузду для того, щоб продовжити курс реформ, поєднуючи його з курсом на досягнення нових соціальних параметрів, що дають кожному громадянинові можливість чесно працювати й отримувати зарплату, що забезпечує йому і його сім’ї рівень життя, гідний людини.
Демократичні перетворення, норми життя, які було впроваджено в ці року, не дадуть можливості повернутися назад. Народ уже інший.
— Який, на Ваш погляд, досвід iз подій, що відбулися в Молдові, могла б здобути Україна, в якій через рік парламентські вибори?
— Не люблю давати поради іншим, особливо якщо йдеться про інші держави. У кожній країні — свої особливості, свої традиції.
У той же час не можу не зізнатися, що я уважно стежу за тим, як йдуть справи в нашій дружній сусідній державі — Україні. Хочеться, щоб усі зрозуміли — політична боротьба, інтереси завжди існують, але є межі, за якими починається авторитет країни у світі. Українському народу я побажав би консолідації всіх сил, яким дорогі свобода і незалежність країни.