Увага на Грузію

Колишні республіки СРСР досі «розплачуються за рахунками» радянської, а точніше, сталінської доби. Нинішній конфлікт в Осетії — бомба уповільненої дії, яку заклав Сталін, коли під приводом боротьби з «націоналізмом» малих народів, розділив цей регіон на дві частини: північну, що входить до Російської Федерації, і південну, «віддану» його рідній Грузії.

Грузини після проголошення своєї незалежності 1991 року зіткнулися з трьома сепаратистськими рухами. Автономна республіка Аджарія, розташована на березі Чорного моря, повернулася в лоно Грузії після приходу до влади в Тбілісі прозахідного Михаїла Саакашвілі, при цьому практично без єдиного пострілу. Зате автономна Республіка Абхазія, також розташована на чорноморському узбережжі, майже здобула незалежність після того, як звідти силою було видворено порядку 200 000 грузин. Абхазію не було визнано жодною країною, проте вона користується повною підтримкою Москви. Те ж саме стосується і автономного регіону Південна Осетія. Її прагнення приєднатися до Росії розв’язало першу війну 1991 року.

Президент Грузії постійно демонстрував свій намір захищати «територіальну цілісність» своєї країни та пропонував надати Південній Осетії статус широкої автономії. Цей план не вдався. Хто б не ніс відповідальність за початок нинішніх воєнних дій, Росії, яка під прикриттям «підтримання миру» розмістила війська як у Південній Осетії, так і в Абхазії, вигідно перешкодити урегулюванню конфлікту. Він відволікає увагу на себе і дозволяє Росії чинити політичний і військовий тиск на Грузію. Цей тиск став ще сильнішим, тепер, коли Грузія прагне стати членом НАТО.

Що ж до західних країн, то створюється враження, що вони мало що можуть зробити. Вони не можуть відкрито закликати грузин поступитися російському тискові, проте у них немає практично ніяких важелів впливу на Росію, яка може з повною на те підставою нагадати їм про косовський прецедент. А якщо в один прекрасний день Заходові доведеться вибирати між Москвою та Тбілісі, неважко собі уявити, на чий бік схиляться терези. Тому, якщо не моральна сторона питання, то уже хоча б реалізм повинен спонукати грузинів не провокувати Росію й не відповідати на її провокації.