Вашингтон чи Сургут?

В день, коли президент України Леонід Кучма почав свою подорож по Сибіру, стало відомо, що його узбецький колега Іслам Карімов запрошений до Вашингтону для переговорів із президентом Джорджем Бушем та іншими співробітниками адміністрації Білого дому. Звичайно, порівнювати ці два візити не варто. І все ж таки варто помітити, що в той час, коли Сполучені Штати проявляють величезний інтерес до Узбекистану і готові розмовляти із лідером цієї країни без особливих претензій щодо його демократичності, президент України подорожує шляхами Олександра Лукашенка.

Можна доводити, що це важлива поїздка, правильна, економічно вигідна, доленосна для російського українства Сибіру. Що український президент — не російський і не живе за принципом «не царська це справа». А все ж таки жодним з пояснень не прикриєш фіаско української зовнішньої політики часів Леоніда Кучми. Це ж треба було так настирливо наполягати на «багатовекторності», щоб у результаті опинитися за стаканом горілки в Уренгої без жодної надії на каву в Вашингтоні!

Ніде правди діти, Ісламу Карімову «повезло» зі зміною геополітичної ситуації в світі. Про нього згадали. Він всім потрібний. А Україна, на наше щастя й нещастя, так далеко від зони радикального терору! Так що ж нам робити в цій ситуації? Переорієнтовуватися на Уренгой та Сургут, навіть не усвідомлюючи, що керівники держави, з якою ми намагаємось побудувати міфічні «нові стосунки» заздрять не нам, а Ісламу Карімову. І працють, наполегливо працюють, щоб гідно, з пошаною і пропозиціями прийняти в травні в Кремлі президента Сполучених Штатів Америки… Бо, якщо не домовитися із ним гідно й доброзичливо, можна зникнути з геополітичної карти світу — не врятує і територія, яка й досі дорівнює десяткам Францій…

Наполегливо працювати варто і нам. Західніше Сургута…