Вашингтон сльозам не вірить...
Особисто Гор ні напередодні, ні на початку візиту нічого не обіцяв, хоча представники адміністрації Клінтона давали зрозуміти — будуть реформи, вирішаться проблеми з діяльністю американських компаній — тоді можна сподіватися й на якусь підтримку.
Ні міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, ні посол США в Україні Стівен Пайфер, які давали брифінги напередодні приїзду Гора не говорили про справжній характер візиту, про який заявив Рейтеру анонімний високопоставлений представник адміністрації Клінтона — віце-президент США планує жорстко тиснути на Київ з тим, щоб тут нарешті зайнялися реформами. Тиск, либонь, виключає поняття стратегічного партнерства, про яке так люблять казати в Києві та Вашингтоні, і свідчить швидше про стратегічну залежність влади України від сприяння, яке можуть надати чи не надати США.
Окрім пришвидшення реформ, США вимагають від України остаточного вирішення проблеми діяльності своїх компаній (зараз, за словами Тарасюка, невирішеними залишилося 3 з 15 інцидентів) — разом із загальним поліпшенням інвестиційного клімату. За словами посла Пайфера, Гор та Кучма мають обговорити й питання корупції в Україні.
Американці охоче говорять про необхідність наступних кроків за так званою «харківською ініціативою» — спрямуванню інвестицій з США на високотехнологічні підприємства Харкова. Але уникають конкретних розмов — як саме харківський «Хартрон» зможе відшкодувати збитки від неучасті в «іранському контракті». Так само непідготовленими до обговорення вважаються проблеми підвищення статусу України на американському ринку, що дало б їй змогу уникнути антидемпінгових переслідувань. Посол Пайфер також не зміг визнати 100% готовність до підписання угоди про торгівлю текстилем, яка б теж полегшила життя українським підприємствам.
Очевидно, що Україна в її нинішньому стані не відповідає покладеній на неї Сполученими Штатами ролі — тому політикою США, стосовно Києва, є не підтримка реформаторських кроків, як тут любляють казати, а підштовхування до них, причому за дуже чіткими вказівками. Очевидно також, що хоча Гор і зробив першу зупинку в Києві, справжню розмову він вестиме вже післязавтра в Москві — яка, зрештою, теж залежна від допомоги Вашингтона, але, принаймні, являє собою самостійну силу. Не просто ж так він сказав у Києві — «ми потисли руки на Захід і на Схід».
