Велика африканська стратегія Китаю
Починаючи з Берлінської конференції 1883 р., яку король Бельгії Леопольд II назвав «діленням африканського пирога», Захід наділив сам себе винятковими правами на Африку, що південніше Сахари. Але хоча сторіччя боротьби за припинення колоніального правління та апартеїду не сильно змінили стан речей, сьогодні впливові Заходу кинув виклик Китай, який не менше Заходу жадає одержати багаті запаси корисних копалин і ресурсів Африки.
Китай завойовує репутацію на всьому континенті, бо приєднується до спільних антиколоніальних рухів опору й ставиться до континенту серйозно. У наступній зустрічі Форуму китайсько-африканської співпраці (CACF), створеного для сприяння розвиткові торгівлі та інвестиціям, яка відбудеться наприкiнцi цього року, візьмуть участь 46 глав африканських держав і китайські керівники. У будь-якому випадкові китайський президент Ху Цзіньтао, віце-президент Цзен Цинхун і прем’єр-міністр Вень Цзябао відвідують континент регулярно.
Кроки Китаю щодо зміцнення зв’язків із Африкою мають три мети: налагодити надійні поставки енергетичних і мінеральних ресурсів, знизити вплив на континент Тайваню (який співпрацює з шiстьма з 26-ти країн, з якими Китай підтримує повноцінні дипломатичні відносини) і посилити швидкозростаючий світовий вплив Китаю.
Китай вклав мільярди доларів у африканські нафтові виробництва, в гірничовидобувну промисловість, у транспортну систему, в системи вироблення та передачі електроенергії, в телекомунікації та в інші складові інфраструктури. За один лише 2004 р. прямі іноземні інвестиції Китаю в Африці становили 900 млн. із 15 млрд. доларів загальних інвестицій у континент.
Наприклад, представники Китаю сплатили майже 2,3 млрд. доларів, щоб отримати 45% акцій одного з морських нафтових родовищ Нігерії, і пообіцяли вкласти додаткові 2,25 млрд. доларів у розробку резервів. Анголі, яка на даний момент експортує 25% своєї видобутої нафти до Китаю, було виділено позику на 2 млрд. доларів у обмін на договір про поставку до Китаю 10 тис. барелів нафти на день.
Судан, який постачає 7% від загального нафтового імпорту Китаю, користується найбільшими китайськими інвестиціями. Національна нафтова корпорація Китаю володіє 40% акцій Нафтової компанії Верхнього Нілу (Greater Nile Petroleum Company) і вклала $3 млрд. в переробку нафти і спорудження нафтопроводу. Більше того, 4 тис. солдатів Китайської народної армії визволення задіяно на півдні Судану для охорони нафтопроводу.
Торговельні показники говорять про такий же швидко зростаючий вплив. Обсяг китайсько- африканського товарообігу виріс на 700% за 90-ті рр. ХХ сторіччя, збільшився вдвічі з 2000 р. до 2003 р. до 18,5 млрд. доларів, а потім підскочив до $32,2 млрд. за перші 10 місяців 2005 р. І хоча торговельні та інвестиційні зв’язки з Китаєм допомогли у 2005 р. підвищити загальний показник економічного зростання континенту до рекордної позначки в 5,2%, Китай також списав 10 млрд. з усіх боргів африканських країн.
Але більш близькі відносини призвели до серйозних розбіжностей. Африканські країни стали крупними покупцями китайської зброї та військового обладнання. Поставка нової зброї на такий нестабільний континент, і без того насичений зброєю, навряд чи прийнятна. Але, як висловився заступник міністра закордонних справ Китаю Чжоу Веньчжун: «Бізнес є бізнес, і Китай відокремлює бізнес від політики».
Можливо, більш тривожним для майбутнього є підтримка Китаєм авторитарних африканських лідерів. Адже економічне зростання при відсутності соціальної справедливості лише зберігає відсутність нормальних умов життя для більшості населення Африки і приносить вигоду маленькій багатій меншині.
Більше того, той факт, що за одне десятиріччя Китай змінив баланс сил у Африці, посунувши США та Велику Британію на третє й четверте місця і сперечаючись із Францією за перше місце як головний економічний і торговельний партнер континенту, викликав роздратування в його конкурентів. Франція розширила спостереження за діяльністю Китаю в Африці. Щоб тісніше зв’язати Європу з Африкою, прем’єр- міністр Великої Британії Тоні Блер навіть запропонував скасувати сільськогосподарські субсидії Європейського Союзу, передбачені Єдиною сільськогосподарською політикою.
Африка — єдина «легкодоступна мета», яка залишилася в світі, де іноземні держави можуть боротися за доступ до корисних копалин. Але останнє, що потрібно Африці, це стати полем битви економічної та політичної війни. Як африканцям відомо з минулого досвіду, у країн немає друзів — лише інтереси.
Конфлікт у Дарфурі, який насувається, є підтвердженням даної проблеми. Незважаючи на свої заяви про прихильність до політики невтручання, інтерес Китаю до суданської нафти має на увазі протилежне: Китай погрожує накласти вето на будь- яку резолюцію Ради Безпеки ООН, яка може запровадити санкції проти арабського правлячого класу суданського уряду, чиї війська та озброєні формування, пов’язані з урядом, вершать геноцид проти чорношкірого населення Судану за допомогою військових вертольотів китайського виробництва, які базуються на авіабазах, що утримуються китайськими нафтовими компаніями.
Доти, доки економічні інтереси Китаю в Африці впливатимуть на політичний розвиток континенту, ці жахи триватимуть. Можливо, економіка Африки розвиватиметься, але африканці, як і раніше, страждатимуть.
Саноу МБАЄ — економіст із Сенегалу та колишній член групи старших керівників Африканського банку розвитку.
