Війна в Сирії: хроніка
Останні події в Сирії, де воєнний конфлікт між урядовими військами та силами опозиції триває вже понад два роки, сколихнули весь світ. Приводом для цього стало застосування хімічної зброї урядовими військами у передмісті Дамаска, в результаті якого загинуло понад тисячу осіб. Це найнебезпечніша хімічна атака після 1988 року, коли була застосована хімічна зброя в Халабджа під час ірано-іракської війни.
Президент Барак Обама заявив про те, що зважився на проведення обмеженої операції проти Сирії. Він попросив у Конгресу підтримки для дистанційного удару по урядовим військам, однак підкреслив, що готовий діяти і без схвалення Ради безпеки ООН, адже, за його словами, «цей колегіальний орган повністю паралізований». Ліга арабських держав підтримала дії міжнародної спільноти проти Сирії після імовірної хімічної атаки в околицях Дамаска. Ангела Меркель заявила, що Німеччина не буде брати участі у військовій операції проти Сирії без мандату НАТО чи ООН. А Папа Римський Франциск засудив використання хімічної зброї в Сирії і закликав католиків по всьому світу помолитися 7 вересня за мир в цій країні. За останніми даними, близько семи мільйонів осіб покинули територію Сирії. Розвиток подій передбачити важко, але вони можуть мати глобальні наслідки. Задля більшого розуміння ситуації, «День» здійснив ретроспективу подій у Сирії.
Все почалось із самоспалення туніського продавця фруктів Мохаммеда Буазізі наприкінці 2010 року, яке призвело до масових заворушень у більшості країн арабського світу. Зараз ми називаємо це «арабською весною». В регіоні, який, здавалося, найбільш захищений від змін і в якому майже два десятки диктаторів тримали свої країни під жорстким контролем, спалахнула ланцюгова реакція народних революцій. Розпочавшись у Тунісі, масові повстання охопили Єгипет, Ємен, Алжир, Лівію та Йорданію; меншого розмаху протести набули в Західній Сахарі, Іраку, Кувейті, Лівані, Мавританії, Марокко, Омані, Саудівській Аравії, , Сомалі та Судані, а також Сирії. Також до уваги варто взяти світовий контекст: російський «майдан», акцію «Захопи Волл-стрит!»,«Безмовні» білоруські протести та казахстанський розстріл…
Під знаком революцій і протестів
На початку березня 2011 року країна занурилися в повномасштабну громадянську війну. У ній з’явилися партизанські загони, що забезпечувались зброєю із сусіднього Іраку. Звідти ж просочувались бойовики екстремістських організацій. Куратором, спонсором і натхненником опозиційного руху в Сирії була Саудівська Аравія. Тегеран фінансово підтримував сирійський режим в обмін на лояльність.
За даними правозахисників, з початку масових протестних виступів у Сирії в березні 2011 року в результаті зіткнення з поліцією і армією в країні загинуло понад 1650 мирних мешканців, ще десятки тисяч заарештували. При такій напрузі протистояння президент Сирії Башар Асад все ще говорив про те, що країна — на шляху до реформ. «Боротися з бандитами, які блокують дороги, оточують міста і тероризують їх мешканців, — це обов’язок уряду. Він зобов’язаний захищати країну й життя її громадян».
Відлуння «арабської весни» в Сирії
На початку вересня ситуація в Сирії на нетривалий час прийшла в стан нестійкої рівноваги. Президент Асад не зміг домовитися зі своїми противниками через кілька причини: по-перше, за його наказом або згодою було вбито стільки людей, що з вбивцею мирних громадян ніхто не хотів сідати за стіл переговорів. По-друге — не менше, ніж власних противників, сирійський президент боявся втручання своїх арабських братів із Саудівської Аравії та еміратів Перської затоки, а також сусідньої Туреччини. По-третє, Асад бачив, що сталося з Хосні Мубараком у Єгипті, і йому, коли всі мости спалено, нічого не залишалося, як битися до останнього патрона. Тому московські заклики ворогуючим сторонам сісти і домовитися видавалися чистісіньким лицемірством. Питання влади в Сирії мало бути вирішено, як сказав президент де Голль, par la guerre — шляхом війни.
Асад мав артилерію, танки і підтримку алавітської верхівки. На відміну від Лівії, діячам сирійського режиму тікати було нікуди. Відіграв роль і курдський чинник. На основі іракського досвіду курдські організації ведуть справу до створення незалежного і єдиного Курдистану. Це у свою чергу викликало серйозне занепокоєння в сусідній Туреччині.
У травні 2012 року, терпець Заходу щодо сирійського режиму на чолі з Асадом уривався. Після різанини в Хулі, де загинуло понад сотню людей, більше половини з них — діти й жінки, США, Франція, Великобританія, Німеччина, Італія, Іспанія, Канада, Австралія, Нідерланди й Швейцарія оголосили про висилку сирійських дипломатів зі своїх країн. Спеціальний посланець ООН і ЛАД Кофі Аннан, який прибув до Дамаска, звинуватив сирійський режим у порушенні мирного плану. Згідно з даними ООН, більшість жертв у Хулі було страчено. Аннан вимагав від Асада вжити негайних заходів для припинення насильства.
У червні 2012 року сирійський конфлікт буквально на очах із внутрішнього переріс в інтернаціональний. Сирійські ВПС збили турецький військовий літак. Туреччина назвала цей акт «серйозною загрозою миру в регіоні», скориставшись статтею 4 Вашингтонського договору, скликала засідання послів НАТО, щоб обговорити цю ситуацію. У листі Раді Безпеки ООН Туреччина назвала цей інцидент «ворожим актом сирійської влади щодо національної безпеки Туреччини». Характерно, що через день після цього інциденту відбувся візит російського президента до Ізраїлю. Попри те, що ізраїльська влада закликала покласти край кровопролиттю в Сирії, деякі ізраїльські політики сприйняли прийом Путіна в Ізраїлі як підтримку злочинів Асада.
Про логіку сирійського конфлікту
У липні 2012 року ситуація довкола врегулювання сирійського конфлікту набула несподіваного розвитку. США вмовляли Росію надати політичний притулок президенту Сирії Башару Асаду. Проте Москва не мала наміру триматися за Асада за будь-яку ціну: «Ми не захищаємо Асада. Президент Сирії упустив час. Шансів на те, що він втримається, небагато — відсотків 10. Ми не проти і сирійської опозиції. Але ми проти зовнішнього збройного втручання в Сирію». При цьому в Москві зазначали, що про відхід Асада повинні домовитися самі сирійці, як це сталося з президентом Ємену Алі Абдуллою Салехом. Задачу опозиції полегшив сам сирійський президент. В опублікованому турецькій газеті Cumhuriyet він уперше чітко заявив про те, що готовий піти зі своєї посади, якщо переконається, що цей крок призведе до врегулювання конфлікту. Опозиція вимагала відставки президента Асада, звинувачуючи уряд в масових звірствах щодо мирного населення. Офіційний Дамаск стверджуєвав, що під прикриттям демократичних гасел в країні орудують «банди озброєних терористів». 27 червня Асад уперше визнав, що в Сирії йде повномасштабна війна.
Протягом липня у Сирії тривали інтенсивні бої між військами влади та опозиції в двох найбільших містах країни — столиці Дамаску й Алеппо. Зокрема, в Дамаску урядові сили під командуванням брата сирійського президента — Махер Асада — за підтримки вертольотів у витісняли повстанців із столичного району Барзе. Урядові війська також відбили в опозиції два переходи на кордоні з Іраком. Але повстанці відвоювали третій перехід на кордоні з Туреччиною. А це мало не стільки стратегічний, як психологічний вплив, оскільки деморалізувало армію Асада і водночас показало прогрес повстанців попри перевагу військ Асада. Повстанці захопили школу армійської піхоти в місті Мусальміє, що в 16 км на північ від Алеппо, а також узяли в полон декілька офіцерів сирійської армії.
Тоді сирійські правозахисники, які базуються в Лондоні, заявили, що, за їхніми підрахунками, кількість жертв у Сирії від початку повстання проти влади Асада в березні 2011 року перевищила 19 тисяч людей. Ескалація насильства змушувала десятки тисяч сирійців тікати до сусідніх країн.
Протягом вихідних у Сирії загинули сотні людей
У липні 2012 року у конфлікт втягнулися сусідні країни, що загрожувало дестабілізацією всього регіону Cхідної частини Середземного моря. Бої в столиці Сирії Дамаску ще не скінчилися, як розгорілися в другому за величиною економічному центрі Алеппо (Халебе). У місті почалося бандитське беззаконня, що хитнуло маятник симпатій великої торговельної і промислової буржуазії у бік повстанців. Крім того, зупинилася легка промисловість, значна частина мешканців залишилася без роботи. Інфільтрація бойовиків в Алеппо стала можливою завдяки тому, що ватажків кримінальних банд було куплено за катарські й саудівські гроші. Саме тому концентрація повстанців в Алеппо набагато вища, ніж в Дамаску. Їм вдалося накопичити запаси зброї, патронів, медикаментів і спорядження.
У серпні 2012 бої між сирійською визвольною армією та урядовими військами точилися довкола Дамаска. Урядова авіація обстрілювала передмістя на схід від столиці. Новий лідер Єгипту ісламіст Мохамед Морсі закликав усунути сирійського президента від влади. З такою пропозицією він звернувся до міжнародних союзників президента Сирії Башара Ассада: «Ми просимо демократичний світ і ці країни підтримати боротьбу сирійського народу й допомогти їм досягти своєї мети — звільнити народ від цього режиму», — наголосив єгипетський президент. Рятуючись від боїв, із Сирії втікало дедалі більше людей. Туреччина прийняла понад 80 тис. біженців. Уряди країни просили ООН створити «зони безпеки» всередині Сирії та допомогти фінансово.
У жовтні 2012 сирійські ВПС продовжували використовувати касетні бомби, від застосування яких зараз відмовилися 77 країн. Касетні бомби небезпечні не лише для солдатів супротивника, але від них найчастіше страждають мирні мешканці, на жаль, найчастіше діти. Такі боєприпаси після скидання розпадаються на декілька десятків невеликих бомб, які розлітаються на сотні метрів. На сайті HRW опубліковано відеоролик, де показано, як діти граються з касетними бомбами, які не розірвалися.
Сирійський елемент... в українських виборах
Ізраїль дуже довго утримувався від втручання у сирійський конфлікт. Однак у травні 2013 року стало ясно, що терпець цієї країни ввірвався. І свідченням цього було нанесення двох авіаударів по об’єктах на території Сирії. Зокрема, йдеться про ракетний удар по військовому дослідницькому центру в передмісті Дамаска.
Прелюдія до втручання у сирійський конфлікт
Після застосування хімічної зброї в Сирії, від якої загинуло майже тисяча повстанців, держсекретар США Джон Керрі на спеціальній прес-конференції засудив сирійський уряд за «невиправдане застосування хімічної зброї». Президент Обама вважає, що тим, хто застосовує таку наймерзеннішу зброю проти найбеззахисніших на світі людей, не уникнути відповідальності».
Сирія — момент істини для Обами
Сирія опинилася у критичній ситуації. Експерти стверджують, що жодна зі сторін не зможе здобути військову перемогу. Ні влада, ні повстанці не хочуть поступатись у боротьбі за вплив. Громадянський конфлікт не вирішено.
Публічні слухання за проектом резолюції Обами відбудуться на тижні після 9 вересня. А обговорення сирійського конфлікту на міжнародному рівні планується на саміті G20 в Санкт-Петербурзі.
Author
Олеся ЯремчукРубрика
День Планети
