Внутрішні усобиці підривають амбіції Меркель
Майже рік тому я запитала Ангелу Меркель, чи щаслива вона, усвідомлюючи, що скоро стане канцлером Німеччини. Вона трохи розгубилася. «Зрозуміло», — вимовила вона після деякого сум’яття. Але усмішка говорила про все. Широка усмішка. Зрештою, вона, родом зі Східної Німеччини, готувалася стати першою жінкою-канцлером, перемігши цілий ряд амбіційних регіональних «князів» у своєму Християнсько- демократичному союзі, вигравши вибори й розгромивши Герхарда Шредера.
Сьогодні цей політик, настрій якого можна легко визначити за виразом обличчя, усміхається все рідше. Меркель, в основному, відбиває атаки критиків iз числа не лише соціал-демократів, своїх партнерів по великій коаліції, але й колег по партії. Люті чвари вже підірвали її амбіційну зовнішньополітичну програму й план реформ у країні.
Меркель була одним із перших канцлерів, яка з самого початку зробила зовнішню політику своїм пріоритетом. Цього не помічалося за її попередником-консерватором Гельмутом Колем або Шредером доти, доки кожен із них не дійшов середини свого першого терміну. Голів урядів обирають для розв’язання внутрішньополітичних питань, а не для ведення зовнішньої політики.
Меркель була не такою. Вона прагнула якнайшвидше відновити довіру Сполучених Штатів до Німеччини, якій завдало шкоди яскраво виражена протидія Шредера війні в Іраку під керівництвом США. Меркель також хотіла відродити роль Німеччини як рушiя європейської інтеграції. Нарешті, вона мала намір більш активно займатися правами людини в Росії й Китаї.
Меркель вирішила, що, розігравши зовнішньополітичну карту, вона зможе знайти престиж на міжнародній арені, що дійсно незабаром сталося, й здобути популярність у країні, що їй також вдалося — принаймні на перші три місяці. Але тепер, коли їй доводиться займатися реформами в країні й мати справу з конкурентами в лавах власної партії, зовнішньополітичне досьє вже не допоможе.
«Схоже, що в Меркель не залишилося енергії на зовнішню політику, — говорить Карл-Хайнц Камп, експерт з питань безпеки з консервативного фонду Конрада Аденауера в Берліні. — Настав час для розв’язання внутрішньополітичних питань».
Узяти хоча б НАТО. У лютому в ході мюнхенської конференції з безпеки Меркель заявила, що Альянс відіграє визначальну роль у трансатлантичних відносинах. Але в Афганістані, незважаючи на заклики НАТО до збільшення контингенту на півдні країни, Німеччина тримає свої війська в провінції Кундуз на відносно безпечній півночі.
Рішення Меркель про участь німецьких військ у миротворчих силах ООН у Лівані також демонструє збентеження. Уперше входячи на Близький Схід, Німеччина відмовилася розміщувати своїх військовослужбовців у південному Лівані. Вони залишаться на кораблях у Середземному морі.
Тепер Росія. Минулого року Меркель отримала чималу підтримку електорату, заявивши, що її уряд вестиме розмову про порушення прав людини Путіним і прагнутиме до зменшення залежності Німеччині від російських енергоносіїв. Що стосується прав людини, то вона свого слова дотрималася. Але в дискусії про енергетику перелом не стався. Німеччина має надто важливі ділові інтереси в Росії, щоб ними ризикувати. А коаліція все ще не може домовитися про довгострокову енергетичну політику.
У питаннi ядерної програми Ірану Меркель не виробила чіткої позиції. В лютому вона зазначала необхідність «поставити межі», але свою ідею не розвинула. Відтоді зовнішньою політикою займається міністерство іноземних справ, а Меркель майже не виявляє прагнення до керівництва.
Реформи в країні також не можна назвати успішними. Соціал-демократи, які не пропускають нагоди підколоти Меркель, наголошують, що її велика проблема полягає в тому, що вона не керує ситуацією у власній партії, й це веде до нестабільності в коаліції.
Петер Штрук, лідер соціал- демократичної фракції в бундестагу, неодноразово критикував Меркель за її стиль керівництва. Меркель, за його словами, не здатна дисциплінувати власну партію. Дійсно, до числа найгрізніших суперників Меркель належить i дехто з 11 консервативних прем’єр-міністрів земель, які обрані незалежно від неї й мають власну політичну опору.
«За останні кілька тижнів Меркель довелося змиритися з тим, що залучити прем’єр- міністрів земель на свiй бiк їй буде складно», — заявив Штрук минулого тижня. Він звинуватив Меркель у тому, що через протидію прем’єрів земель вона відступається в справі реформи охорони здоров’я, яка мала б стати флагманом її адміністрації.
Утративши терпіння, Меркель обрушилася на Штрука. У недільному інтерв’ю газеті Bild am Sonntag вона заявила, що її Християнсько-демократичний союз більше не збирається терпіти його нападки. «Мені вже досить безперестанних атак Штрука на прем’єрів земель від ХДС, — заявила вона. — Коаліція може бути ефективною лише в тому випадку, якщо соціал-демократи поважатимуть Союз. Природно, й соціал-демократи можуть розраховувати на таку ж повагу Союзу».
Цей жовчний тон вказує на те, що Штрук торкнувся болючого питання. Уже кілька тижнів консервативні прем’єри земель, у тому числі Роланд Кох iз Гессена, Християн Вулф із Нижньої Саксонії й Едмунд Штойбер з Баварії при кожній зручній нагоді критикують реформу охорони здоров’я, запропоновану Меркель. При цьому на кожного з них 2008 р. чекають вибори.
«Їм потрібно стежити за тим, щоб не позбавитися виборців і захищати регіональні інтереси», — заявив Вольфганг Босбах, заступник голови християнських демократів.
Суперечності в партії Меркель спростили завдання соціал-демократам, які, власне, ніколи не були в захваті від реформи охорони здоров’я. «Соціал-демократи намагаються зіштовхнути лобами прем’єрів земель і федеральний уряд», — говорить Босбах.
Невдача з реформою охорони здоров’я й суперечності в партії Меркель відбилися на громадській думці. За даними опитування, проведеного центром Forsa минулого тижня, лише 30% вважають, що Меркель може нав’язати свою волю консервативним прем’єрам земель — у липні так вважали 58%.
Проте жодна з партій не може дозволити собі вихід із великої коаліції; жодна не може розраховувати на перемогу й формування уряду спільно з малими партіями. Кожна з них повинна пред’явити електорату певні результати.
Багато в чому доля Меркель залежатиме від її здатності відновити лідерство в партії й коаліції. Можливо, Меркель сподівається на те, що підготовка Німеччини до ролі голови Європейського Союзу, яким вона стане в січні, дасть їй новий старт. «Не варто її недооцінювати», — попереджає Босбах.
