Вроджений інстинкт порядності
Декілька разів у своєму житті поговоривши з Дмитром Сергійовичем Лихачовим, я щоразу був вражений тим, як він веде бесіду — з яким тактом, з якою увагою до співрозмовника, нехай навіть і випадкового, з яким умінням ні в якому разі не зачепити, не подавити добре зрозумілим масштабом власної особистості. Зрозумілим — для вихованої людини — ще не значить показним! Академік і був носієм, який випадково зберігся, тієї культури порядності, що знищується десятиріччями хамства. Тому й дивував, тому й притягував до себе людей, якщо й не інтелігентних — які ми інтелігенти в порівнянні з ним? — то вже, принаймні, тих, хто намагалися бути такими…
Подібні емоції я відчував і при спілкуванні з академіком Андрієм Дмитровичем Сахаровим: ясне розуміння того, що ти так не зможеш, але радій хоча б тому, що бачиш цю людину, слухаєш її, спостерігаєш за тим, як вона думає, як вона сприймає тебе… Спробуй так само сприймати інших, навіть якщо й не зовсім виходить…
Все це й визначається поняттям «моральний авторитет». У Росії чимало великих вчених, талановитих літературознавців, шанованих громадських діячів. А ось людини масштабу Дмитра Лихачова немає. І шкода, якщо більше не буде…
