Врятувати біженців, щоб врятувати Європу

Криза біженців в Європі вже штовхала Євросоюз на шлях дезінтеграції, коли 23 червня британці, мотивовані цією кризою, проголосували за вихід із ЄС (Брекзит). Криза біженців і спровокована нею катастрофа Брекзиту підсилили ксенофобські, націоналістичні рухи, які тепер прагнутимуть до перемоги на майбутніх виборах, у тому числі на загальнонаціональних виборах у Франції, Нідерландах і Німеччини  2017 року, а також на референдумі 2 жовтня в Угорщині з питання про політику біженців в ЄС і на повторних президентських виборах в Австрії 4 грудня.

Замість того, щоб об’єднатися для протистояння цій загрозі, країни ЄС демонструють дедалі менше готовності співпрацювати одна з одною. Вони здійснюють егоїстичну міграційну політику за принципом «розори сусіда» (наприклад, розмотують колючий дріт на своїх кордонах), що призводить до подальшої фрагментації Євросоюзу, завдає серйозних збитків усім країнам ЄС, знижує глобальні стандарти захисту прав людини.

Нинішній несистемний підхід до кризи біженців, кульмінацією якої стала укладена цього року угода між ЄС і Туреччиною з метою стримати потік біженців зі Східного Середземномор’я, страждає від чотирьох фундаментальних вад. По-перше, її не можна назвати достеменно європейською: договір з Туреччиною було погоджено — а потім накинуто Європі — німецьким канцлером Ангелою Меркель. По-друге, він дуже погано профінансований. По-третє, він перетворює Грецію на фактичний загін для біженців, абсолютно до цього непристосований.

Але найголовніше, цей підхід не є добровільним. ЄС намагається накинути  всім країнам, котрі входять до Союзу, квоти, яким багато хто з них посилено чинить опір, він змушує біженців погоджуватися на проживання в країнах, де на них ніхто не чекає і куди вони не хочуть їхати, нарешті, він прагне повернути до Туреччини тих, хто прибув до Європи нестандартним шляхом.

Це сумно, оскільки ЄС не зможе вижити без системної політики щодо надання притулку і міграції. Нинішня криза не є  випадковою. Вона знаменує початок нового періоду збільшеного міграційного тиску, який з різних причин триватиме все  осяжне майбутнє. Серед цих причин: демографічний спад в Європі, вибухове зростання населення в Африці, політичні та військові конфлікти в сусідніх регіонах, що здаються нескінченними, зміна клімату.

Із самого початку угода з Туреччиною мала вигляд проблематичної. Уже сама вихідна ідея цієї угоди, ніби біженці зможуть легально повертатися до Туреччини, є фундаментально хибною. Для більшості сирійських біженців Туреччина не є такою собі «безпечною третьою країною», особливо після того, як в липні там було здійснено спробу державного перевороту.

Який же вигляд може мати системний підхід? Незалежно від його фінальної форми, він повинен спиратися на сім принципів.

•  По-перше, ЄС має прийняти істотну кількість біженців безпосередньо з прифронтових країн, причому безпечним, упорядкованим чином. Для суспільства це буде найбільш прийнятний варіант, ніж нинішній безлад. Якщо ЄС візьме зобов’язання приймати хоча б 300 тис. біженців на рік, тоді більшість справжніх біженців почнуть розглядати свої шанси на досягнення бажаного пункту призначення як досить високими, і це утримає їх від спроб потрапити до Європи нелегально — адже така спроба позбавить їх права на легальний в’їзд.

•  По-друге, ЄС має відновити контроль на своїх кордонах. Мало що роз’єднує і лякає суспільство більше, ніж сцени хаосу.

•  По-третє, ЄС потрібно знайти достатньо коштів для фінансування системної міграційної політики. За оцінками, протягом кількох років доведеться витрачати, щонайменше, 30 млрд євро щорічно, при цьому є величезні вигоди від політики «екстреного фінансування» (це швидке, одноразове витрачання великих сум грошей, замість витрат цих сум  протягом кількох років).

•  По-четверте, ЄС треба створити єдині механізми захисту кордонів, розгляду запитів для надання притулку, порядку розміщення біженців. Єдиний процес надання притулку в Європі дозволить усунути стимули для так званого шопінгу біженців (asylum shopping) і відновить довіру серед країн Євросоюзу.

•  По-п’яте, потрібно створити добровільний механізм для розміщення біженців, що враховує їх інтереси й інтереси країн, які їх приймають.  ЄС не повинен примушувати держави, що входять до союзу, приймати біженців, яких вони приймати не хочуть, а біженців — їхати туди, де їх ніхто не хоче бачити. Є схеми, подібні тим, що використовують в Канаді, які дозволяють з’ясовувати і поєднувати переваги як біженців, так і  сторін, що їх приймають.

•  По-шосте, ЄС має надавати істотно серйознішу підтримку країнам, які приймають біженців. Йому також слід бути більш щедрим щодо Африки. Замість того, щоб використовувати кошти, які виділяють на розвиток, для власних потреб, Євросоюз має запропонувати дійсно грандіозну угоду, спрямовану на задоволення потреб країн-одержувачів допомоги. Це означає, що треба створювати робочі місця в країнах, звідки біжать люди. Це дозволить знизити стимули  міграції до Європи.

•  Нарешті, сьомий принцип — поступове створення сприятливого клімату для економічних мігрантів. На тлі старіння європейського населення вигоди, які може принести міграція, значно переважають витрати на інтеграцію іммігрантів. Усі факти свідчить про те, що мігранти здатні зробити істотний внесок до інновацій і розвитку, якщо їм надати шанс зробити це.

Дотримання цих семи принципів, як вже говорилося раніше, потрібне для того, щоб заспокоїти страхи суспільства, зменшити хаотичний наплив біженців, забезпечити повноцінну інтеграцію іммігрантів, налагодити взаємовигідні відносини з країнами Близького Сходу й Африки, виконати міжнародні гуманітарні зобов’язання Європи.

Криза біженців — це не єдина криза, яка постала перед Європою, але вона найгостріша. Якщо буде досягнуто істотного поступу в розв’язанні проблеми біженців, тоді з іншими проблемами — тривала боргова криза в Греції, наслідки Брекзиту, а також виклик, кинутий Росією, — стане легше впоратися. Усі частини пазла треба зібрати разом, а шанси зробити це залишаються невисокими. Але якщо є стратегія, яка може принести успіх, тоді всі, хто хоче збереження ЄС,  мають підтримати її.

Проект Синдикат

Джордж СОРОС, американський фінансист, інвестор, філантроп