Вибори губернатора Токіо 2020

5 липня 2020 року відбулися вибори губернатора Токіо, на яких з великим  відривом (59.70%, 3 661 371 голос) повторно перемогла теперішня губернаторка Юріко Койке. Всього у виборах взяло участь 55% виборців, що є на 4.75% менше, ніж на виборах 2016 року. Нагадаємо, що Юріко Койке була обрана на першу каденцію у 2016 році та стала першою в історії Токіо жінкою, яка обійняла цю посаду.

Токіо — найбільш населений мегаполіс Японії, що сьогодні нараховує 14 млн жителів, і на який припадає 20% від загальної японської економіки, котра є  третьою за величиною у світі. Відтак губернатор Токіо має неабиякі важелі впливу в політичному й економічному житті країни. Варто зазначити, що основними вимогами до кандидата на посаду губернатора Токіо є: вік понад 30 років, відсутність судимості та внесення виборчої застави у розмірі 3 000 000 єн (приблизно $28 000). Виконання цих вимог також забезпечує право кандидату на десятихвилинну пряму виборчу трансляцію на національному каналі NHK.

На виборах 2020 року балотувалося 22 кандидати, серед яких були як  політики старої школи, так і нові кандидати, які відзначилися популістичними, ба навіть «хайповими» закликами.

Виборчі компанії усіх кандидатів об’єдналися довкола двох основних тем: заходи захисту проти другої хвилі пандемії COVID-19 та проведення Олімпійських ігор у Токіо, які через пандемію було відтерміновано на рік до липня 2021 року.

Шістдесятисемирічна Юріко Койке, була фаворитом впродовж усієї виборчої компанії. Серед усіх кандидатів вона має найдовшу політичну кар’єру: у 1992 році Койке стала членкинею Палати Радників Японії в складі Нової партії (1992-1994), згодом увійшла до Нової передової партії (1994-1997) та Нової консервативної партії (2000-2003), а 2003 року долучилася до однієї з найбільш потужних консервативних сил Японії — Ліберально-демократичної партії Японії (Джію Міншю-То), яка незмінно керувала країною з 1955 по 1993 роки та є при владі з 2013 року до сьогодні. Перша жінка-губернатор Токіо також очолювала міністерство довкілля Японії (2003-2006)  в кабінеті прем’єр-міністра  Джюн’ічіро Койдзумі, а також вперше в історії Японії стала жінкою-міністром оборони Японії  (2007) в кабінеті прем’єр-міністра  Шіндзо Абе. У 2016 році, не отримавши підтримки Ліберально-демократичної партії, вона все ж перемогла у виборах губернатора Токіо як незалежний кандидат.  У 2017 році Койке заснувала власну регіональну партію — Партія Токійської Першості (Томін Фасуто но Кай), яка стала найбільшою парламентською групою у межах Токійської метрополітенської асамблеї, обійшовши  ліберал-демократів.

Переобираючись на другий тур, Юріко Койке знову висунула свою кандидатуру як незалежний кандидат. Незважаючи на це, попередній екзитпол, проведений інформаційним агентством Кьодо 26—28 червня, засвідчив, що Койке готові підтримати 70% прихильників Ліберально-демократичної партії та 90% партії Нова Комейто. З початку розповсюдження пандемії губернаторка виступала з гучними заявами щодо нагальної необхідності запровадження особливого стану в столиці, критикуючи прем’єр-міністра Абе за повільність у прийнятті радикальних карантинних заходів. У пошуках вирішення проблем пандемії Койке запропонувала заснування Центру контролю та запобігання захворювань. 

Нагадаємо, що загальнодержавний особливий стан через пандемію Коронавірусу COVID-19 був запроваджений у Японії лише 6 квітня і тривав до кінця травня. За цей час, за даними служби новин NHK, станом на 5 липня 2020 року серед 14-мільйогного населення Токіо налічується близько 6650 випадків інфікування  (19 200 по всій країні).

Незважаючи на це, Юріко Койке все ж наполягає на проведенні Олімпійських та Параолімпійських ігор у 2021 році в «полегшеній» формі із залученням меншої кількості людей та коштів. Варто зазначити, що, за даними агентства Кьодо, 51.7% жителів Токіо сподіваються, що  Олімпіаду у 2021 році буде скасовано або перенесено на пізніше, 46.3% людей хотіли, щоб її таки було проведено.

Основними опонентами Юріко Койке були сімдесятитрирічний Кенджі Уцуномія, юрист, колишній президент Японської федерації Асоціації адвокатів,  сорокап’ятирічний Таро Ямамото колишній актор і теперішній лідер партії Рейва Шінсенґумі та сорокашестирічний Тайсуке Оно, колишній віце-губернатор префектури Кумамато, які набрали 13.76% (844 151), 10.72% (652 277) та 9.99% (612 530) голосів відповідно.

Кенджі Уцуномія вже втретє поспіль брав участь у виборах губернатора. Його кандидатуру підтримали Конституційно-демократична, Соціал-демократична та Комуністична партії. У своїй виборчій компанії він апелював до вживання гостріших  заходів у боротьбі з пандемією шляхом збільшення кількості тестів та фінансової допомоги медичним закладам, виступав за державну підтримку бізнесу в час пандемії та скасування Олімпійських ігор, що б могло допомогти підтримати економіку країни в час світової кризи.

Як стверджує газета «Майнічі», якщо основним ідеологічним опонентом Койке був Уцономія, то Ямамото був кандидатом прихильників лібералізму та виборців, які не визичилися за кого голосувати. Ямамото став відомим завдяки своїм  антиядерним заявам після катастрофи на АЕС Фукушіма у 2011 році. У 2013—2019 роках він був членом Палати Радників Японії, а в квітні 2019 створив й очолив партію Рейва Шінсенґумі. Остання відома своїми антиурядовими закидами проти влади теперішнього прем’єр-міністра Абе та популістичними ідеями щодо необхідності змінити «традиційне» японське суспільство, зокрема пропонує зменшення споживчого податку (з 1 жовтня 2019 споживчий податок, окрім харчових продуктів, зріс з 8 до 10%), забезпечення безкоштовної освіти, підтримки прав ЛГБТ та захист прав тварин.

Торік партія Рейва Шінсенґумі привернула до себе чимало уваги завдяки неоднозначній назві. Адже слово «шінсенґумі» номінує поліцейський підрозділ середини ХІХ ст, який сформував шьоґунат (військовий уряд Японії, котрий існував до реставрації Мейджі 1968 року) Токуґави у 1863 році для придушення антиурядових виступів у тодішній столиці Кіото. Основна ідея Шінсенґумі полягала у жорсткій дисципліні та підкоренню керівництву. Цікаво, що у 2004 році Ямамото знявся в історичному серіалі під однойменною назвою «Шінсенґумі!», який був екранізований на національному каналі NHK та розповідав історію подвигів цього підрозділу.  У липні 2019 року Партія Рейва Шінсенґумі отримала 4% голосів (2 млн) на виборах до Палати Радників, забезпечивши місце в Палаті двом представникам партії.  За іронією долі Ямамото був третім у списку і не пройшов до Парламенту. 

У цьогорічній виборчій компанії в губернатори Ямомото виступав за скасування Олімпійських Ігор, а в разі перемоги пообіцяв грошову виплату жителям Токіо в розмірі 100 000 єн (приблизно $934).

Тайсуке Оно, який у 2012 році став наймолодшим віце-губернатором, заручився підтримкою Японської інноваційної партії. Він досить песимістично висловлювався щодо покращення ситуації із COVID-19 та закликав відтермінувати проведення Олімпіади до 2024 року.

Варто зауважити, що серед кандидатів у губернатори були й любителі так званого «хайпу». Одним з таких «яскравих» кандидатів став контроверсійний тридцятисемирічний  музикант Терукі Ґото, відомий пересічним виборцям насамперед своїми виборчими постерами, на яких він постає оголеним. Ґото вже вдруге висунув свою кандидатуру в губернатори Токіо, але на його рахунку й численні спроби потрапити до місцевої влади, зокрема вибори до районної ради Чійода (район Токіо) у 2013 та 2015 роках.  Цього ж року на губернаторських перегонах він відзначився «танцем» у брудному підгузку під час десятихивлинної прямої виборчої трансляції на каналі NHK. Він також відомий своїми нецензурними вигуками під час телевізійних ефірів на телебаченні. За словами Ґото, його метою є «зробити Японію найміцнішою, найдобрішою та найцікавішим країною в світі». На цих виборах Ґото отримав 0.36 % (21 997) голосів.

Ще одним хайпером став тридцятитрьохрічний Макото Нішімото, репер та в минулому член кримінальної групи.  Виступаючи зі слоганом «Супер божевільний чувак» (Super crazy kun), Нішімото відзначився контроверсійними відео в мережах Інстаграм та Тік-Ток, що врешті принесло йому 0.19% (11 887) голосів виборців.

Результати виборів губернатора Токіо засвідчують певну відданість політичній традиції, зокрема консервативним поглядам. Однак бачимо, що і в Японії з’являються настрої радикального популізму з обіцянками, які неможливо виконати. Такого роду кандидати, без сумнівно, орієнтуються на необізнаність виборців, а також на аполітичну японську молодь, яку привертають до голосування хайпом у соціальних мережах та обіцянками простих рішень складних питань.

Втім, чим корисним і цікавим є досвід виборчої кампанії очільника столиці Японії для України? По-перше, у нас місцеві вибори не за горами. Ми в Україні вже живемо в часі неоголошених перегонів з боку окремих кандидатів, партій чи політичних проектів. До влади вкотре хочуть прийти політично і фахово некомпетентні люди, які ризикують «успішно» зруйнувати чи навіть демонтувати державні структури зсередини, використавши пересічного виборця як засіб приходу до влади, залишивши останнього сам-на-сам зі своїми проблемами, і водночас не нести ні політичної, ні кримінальної відповідальності за свої дії, оскільки ці захисні механізми у нас не чинні. По-друге, ми вкотре пересвідчуємося, що методи перегонів  в боротьбі за виборця є подібними скрізь, як  і розмаїтість кандидатів — від політиків до артистів, від солідних політичних програм до дешевого епатажу. По-третє — ми переконуємося, що наявність політичної культури, суспільної відповідальності, сповідування традиційних цінностей  з боку виборця стають надійним запобіжником для захисту державних інститутів від популізму і непрофесіоналізму. Приклад Японії, зокрема виборів губернатора Токіо — це приклад усвідомленого вибору фахового управлінця, який дбає про успішне майбутнє своєї громади зокрема, і держави в цілому.