Вимушений діалог

13 червня у Санкт-Петербурзі російський президент Володимир Путін проведе переговори з президентом Грузії Михайлом Саакашвілі. Сам факт такої зустрічі дуже важливий для обох сторін, відносини між якими напружені вкрай. Москва ввела заборону на імпорт грузинського вина та мінеральної води, що сильно вдарило по економіці Грузії. Тбілісі активізував зусилля щодо повернення під свій контроль Північної Осетії та Абхазії, які де-юре належать Грузії, але перебувають під впливом Москви. Грузинська влада висловила невдоволення у зв’язку з ротацією російських миротворців у зоні грузино-осетинського та грузино-абхазького конфліктів.

Напередодні цієї зустрічі Саакашвілі сказав, що грузинська сторона ще раз спробує подати «руку дружби» Росії. При цьому він підкреслив, що російсько-грузинські відносини повинні базуватися на принципі «абсолютної недоторканості» територіальної цілісності Грузії. За повідомленнями ЗМІ, основною темою на порядку денному зустрічі президентів буде урегулювання сепаратистських конфліктів. Грузинські аналітики вважають, що заплановані на наступний тиждень переговори між президентами Грузії та Росії хоча б ненабагато розрадять гостро-словесну риторику між сусідніми державами, але це може мати лише короткостроковий ефект. Президент Фонду з питань дослідження стратегії Грузії та міжнародних відносин Олександр Ронделі вважає, що майбутні переговори президентів — позитивний крок, особливо на фоні відносин, «які майже переходять у крайнє, вороже протистояння між двома країнами». Водночас в інтерв’ю «Civil.Ge» грузинський аналітик висловив сумнів, що ця зустріч принесе позитивний результат. «Не думаю, що у справі урегулювання конфліктів буде якийсь прогрес внаслідок цієї зустрічі, оскільки Росія є монополістом у цьому питанні й не випустить з рук ці важелі, щоб вплинути на зміну західної орієнтації Грузії», — сказав А. Ронделі.

Чого слід чекати від візиту грузинського президента до Санкт-Петербурга? Про це — у коментарі російського експерта.

КОМЕНТАР

Федір ЛУК’ЯНОВ , головний редактор журналу «Россия в глобальной политике»

— Захід, без сумніву, впливає на Грузію. У США, які мають дуже тісні контакти з грузинським керівництвом, заяви Саакашвілі сприймаються з великим занепокоєнням. У Вашингтона зараз багато проблем по всьому світу і у себе в країні, тому їм зовсім не потрібна напруженість у відносинах Грузії та Росії. Я думаю, що Білий Дім підштовхує Саакашвілі до якихось більш раціональних і примирливих відносин із Росією. Складається враження, що пропозиції Грузії щодо прямих переговорів і зустрічі президентів надійшло буквально наступного дня після заяви російського МЗС про те, що Росія по суті не вважає територіальну цілісність Грузії існуючою. Я гадаю, що така сильна заява офіційного МЗС сильно стривожила Тбілісі. Оскільки ситуація з невизнаними державами (Абхазією та Південною Осетією) досить гостра. У контексті змін на Балканах, які відбулися нещодавно у Чорногорії і відбудуться ще цього року в Косово, Грузія перебуває у вразливому становищі. І якщо Росія займе гранично жорстку позицію, фактично відмовляючись від визнання територіальної цілісності, то це ставить Грузію у надто складне становище. Тому, я думаю, що у Тбілісі також зрозуміли — напруження досягло такої критичної точки, коли його треба якось «розряджати».

Чи можна вважати візит грузинського президента до Росії поступкою з його боку? Ні. Від нього нічого не вимагають. Саакашвілі дають зрозуміти, що Росія у принципі може зробити з Грузією все, що хоче. Саакашвілі тільки можуть натякнути у Кремлі, щоб він припинив форсувати і наполягати на інтернаціоналізації та розморожуванні «заморожених конфліктів». Мовляв, у «замороженому» стані вони досить стабільні.

При цьому я не вважаю, що у Путіна або в когось у Кремлі є чітке уявлення про майбутнє цих сепаратистських територій. Є різні групи інтересів. Хтось виступає за включення до складу Росії, хтось — проти. Думаю, що у будь-якому випадку це використовуватиметься як досить дієвий інструмент тиску.

Можливо, лідери двох держав спробують домовитися з приводу повернення на російський ринок грузинського вина. Але й тут існує дві проблеми. Перша — політична проблема: Грузію карають за те, що вона поводиться не так, як Росія вважає допустимим. Друга — технічна: значна частина вина неякісна. Можливо, що заборону буде знято у відповідь не лише на політичні дії Тбілісі, але і якісь заходи щодо радикального поліпшення контролю за продукцією.

Не вважаю, що підніматиметься питання інтеграції Грузії до НАТО. Якщо про Україну говорять у цьому контексті, то про Грузію — не часто. За великим рахунком, західні країни моральну підтримку Грузії надають, а фактичну — ні. У них маса своїх проблем, а Грузія все-таки досить далеко.

Сам факт зустрічі президентів — дуже важлива річ. Специфіка російської політики така, що все вирішує перша особа. Те, що Росія погодилася на цю зустріч, прогрес. Тому що Москва займає позицію «ігнора» відносно всіх, хто їй не подобається.