Висока °t російської зими

Такого російські міста вже давно не бачили. У Москві, за найскромнішими підрахунками, на мітинг протесту проти фальсифікацій на виборах на Болотну площу вийшло 50 — 60 тисяч людей. Висунуто п’ять вимог. Зокрема, звільнення політичних в’язнів, скасування фальсифікованих виборів і проведення чесних і відкритих ставлять перед владою нездійсненні завдання. Путін і Ко просто не в змозі піти на це. Їм здається, що таким чином влада покаже свою слабкість, і далі все буде, як 1991 року.

Медведєв у записі в своєму Facebook визнав право громадян на мітинги. «Люди мають право висловлювати свою позицію, що вони вчора й зробили», — написав президент, зазначивши, що свободу слова й свободу зборів гарантує громадянам Конституція. У той же час він не погодився з оцінкою підсумків виборів. Путін, як завжди, знайшов іноземний слід і гроші в подіях, що відбуваються. Навів у приклад Україну та Киргизстан і сказав, що людям хаос не потрібний. Як він вважає, їм потрібні підтасовування й фальсифікації на виборах, корупція та свавілля влади, приниження людської гідності. Дмитро Пєсков, прес-секретар Путіна, сказав, що в уряді немає коментаря з приводу того, що сталося. Думають, що сказати...

Влада розгублена. Після розгону й арештів попередніх днів, неприємних запитань під час візиту Медведєва в Прагу довелося піти на деякі поступки й мітинги дозволити. Не лише в Москві, а й у багатьох інших містах. Це наочно ілюструється подачею повідомлень із Болотної площі на федеральних каналах телебачення.

На «Первом канале» повідомлення починалося словами «Демократия в действии», згадувалися опозиційні політики Борис Нємцов і Євгенія Чирікова. У програмі «Сегодня» на НТВ було показано великий сюжет, в якому події на Болотній називалися громадянською акцією проти нечесних виборів, повідомлялося про десятки тисяч учасників мітингу, а також про обурення підтасовуваннями на користь «Единой России». Але жодні висловлювання і гасла проти Путіна в кадри не потрапили. Аналогічні сюжети показували на «России-1» і «России-24». Раптом на телеекран вийшли ті, хто ще недавно був у списках nomina sunt odiosa — «імен ненависті». «Россия-1» показала комплект опозиційних лідерів: Володимира Рижкова, Михайла Касьянова, а Едуарда Лимонова навіть удостоїли короткого синхрону, де в титрі його було позначено як письменника.

Мітинги в Росії зібрали людей різних політичних поглядів — від комуністів до прибічників відновлення монархії Романових. Але переважали люди, які просто вийшли заявити владі протест, свою незгоду з підтасовуваннями і фальсифікаціями. Цікавий миттєвий соціальний зріз провела відома публіцистка Юлія Латиніна. У передачі «Код доступу» в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» вона розповіла, що опитала учасників мітингу в Москві. Більшість виявилися відносно молодими співробітниками фірм. Ці люди вже мають життєвий досвід, дещо за плечима і розуміють міру відповідальності за себе, свою сім’ю, нарешті — за державу та країну.

Білі стрічки, веселий настрій. Хто б міг подумати після подій на Тріумфальній площі, що московська поліція може поводитися коректно?! Втім, мітинг залишає запитань значно більше, ніж відповідей.

Висунуті вимоги мають загальнодемократичний характер, за винятком однієї — нових виборів. Ось тут ми упираємося в головний політичний момент. Визнати, що результати було підтасовано, й погодитися на нове голосування влада Путіна — Медведєва категорично не може, оскільки це означатиме її кінець.

Але тоді виникає таке запитання. Навіть якщо передбачити, що повторне голосування відбудеться й, зрозуміло, з катастрофічною поразкою партії «Единая Россия», то хто ж тоді переможе. Поки мітинги є не більшими ніж рух протесту з не дуже виразною політичною орієнтацією. Це ще не снігова революція, а лише зимове незадоволення в активному громадянському вигляді. Хоча революційний потенціал з’явився й починає наростати. Виявляється це у вимозі відходу Путіна. Але нині такі гасла, хоч і мають великий розмір полотнищ, не стали основними.

Виникає очевидна суперечність. Рушійною силою мітингів є представники середнього класу, творча та технічна інтелігенція, ті, кого перед Великою французькою революцією називали третім станом. У той же час політичне керівництво рухом намагаються захопити лідери, які представляють ліве крило політичного спектру: комуністи, есери з партії «Справедливая Россия», профспілкові боси, які прекрасно вписані у владу, але щось із нею ще не поділили. На прапорах лівих написано: націоналізація, популізм, підвищення зарплат і зростання інфляції, переділ власності й все те, що Росія давно проходила й що коштувало їй незліченних жертв. Малоймовірно, що така перспектива захоплює тих людей, які, за словами Юлії Латиніної, працюють у фірмах або мають свій дрібний бізнес. Чи думали молодіжні лідери на каїрській площі Ат-Тахрір, що демократичний рух проти авторитаризму виллється в тріумф на вільних виборах ісламістів і тих, хто вимагає повернення до життя за законами шаріату.

Незважаючи на мирний характер мітингів, хоча в інших містах було трохи інакше, проблеми наростають як снігова куля. Так, в опозиції відбувається певна консолідація. Але глибину об’єднання не слід переоцінювати. Це поки що є проти кого дружити, але потім дружба дружбою, а служба службою.

На минулих виборах російська влада перехитрила себе двічі. Якось у тіні залишилися результати місцевих виборів, а вони дуже показові. Спочатку під тиском «Единой Росссии» вибори в 16 регіонах перенесли, щоб об’єднати їх із парламентськими. Розрахунок був простий: виборець глибоко не вникатиме й у місцевих списках проголосує за парламентську партію. Проте вийшло все інакше. І тут тріщину дала горезвісна вертикаль влади. У регіонах у надрах однієї партії влади стали виникати групи, що конкурують. Команда мера обласного центру проти команди губернатора. Конкуренція всередині вертикалі автоматично її багато в чому деморалізує й розкладає. Вертикаль тому й вертикаль, що всередині неї конкуренції немає. Будь-які спроби надати їй будь-який внутрішній конкурентний зміст призводять до того, що сама природа вертикалі починає руйнуватися.

Як результат, в Амурській області й Санкт-Петербурзі «Единая Россия» не має більшості. Причому в Петербурзі в єдиноросів не буде більшості, навіть якщо вони створять коаліцію, наприклад з ЛДПР. До трьох місцевих парламентів уперше за багато років пройшло «Яблоко» — у тому ж Петербурзі, Карелії та Псковській області. Ослаблення вертикалі миттєво відчувається. І виявляється це в загальній розгубленості влади, яка розуміє, що розгін і арешти лише збільшують опір і напруження протистояння. Але й зробити так, щоб вибори були чесними й прозорими, влада не може за визначенням. Свого роду квадратура круга.

Розуміння небезпеки лівого ухилу вже є. Колишній міністр фінансів Олексій Кудрін говорить про потребу створення в Росії нової правої партії. В інтерв’ю газеті «Ведомости» він наголосив, що готовий особисто брати участь у цьому процесі. На думку Кудріна, така партія може заручитися підтримкою понад десяти відсотків населення.

Зараз обидві сторони готуються до нового витка конфронтації. Опозиціонери збирають сили на новий мітинг 24 грудня, влада намагається розколоти їх ряди дрібними поступками у вигляді перегляду результатів голосування на деяких дільницях, які, звісно, на загальний результат не вплинуть. Зрозуміло, що 24 грудня може стати ключовою датою. Якщо людей прийде більше, це означатиме, що процес починає набувати внутрішньої динаміки, а якщо навпаки, то на Росію очікує посилення чорної реакції.

Так і згадуються грудневі дні 2004 року, але вже в іншій столиці та на іншій площі. Як схожі телевізійні кадри Майдану на зняті на Болотній площі! Для Росії все це нове: мітинги, стрічки, а для нас давно освоєна й перевірена технологія. Є про що поміркувати й нашій владі, якщо вона взагалі в змозі робити таке. Поки є сумніви.