«Вивести співробітництво зі стану «холоду»

Сьогодні в Україну з офіційним візитом прибуває президент Турецької Республіки Реджеп Таїп Ердоган. Це буде перший його візит як глави держави, бо до цього він часто відвідував Україну як прем’єр-міністр. Ердоган візьме участь у четвертому засіданні українсько-турецької ради співпраці високого рівня, зустрінеться з українськими і турецькими підприємцями, які взаємними інвестиціями зробили внесок у збільшення товарообігу між двома країнами та сприяли розвитку двосторонніх відносин. Ердоган також прийме представників кримських татар, які перебувають у Києві, повідомляє прес-служба глави Турецької держави.

«День» звернувся до виконавчого директора Центру Близькосхідних досліджень Ігоря СЕМИВОЛОСА з проханням охарактеризувати стан українсько-турецьких відносини і розповісти про те, чого слід Україні очікувати від цього візиту і що донести Ердогану.

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО, ЩОБ ТУРЕЧЧИНА ПРОДЕМОНСТРУВАЛА СВОЮ МАКСИМАЛЬНУ СОЛІДАРНІСТЬ З УКРАЇНОЮ»

— Дуже важливо, що це перший візит Ердогана після революції. Експертам було відомо, що під час переговорів із нашими західними партнерами українська сторона ставила питання, яким чином можна покращити відносини з Туреччиною і що зробити, щоб українсько-турецькі відносини були максимально тісними і розвивалися найбільш ефективно.  Таке питання ставилось у тому числі перед нашими західними партнерами, і, як ми знаємо, були створенні умови для того, щоб відбулася зустріч між Ердоганом і Порошенком. Власне у рамках цієї зустрічі й було досягнуто домовленості щодо візиту Ердогана до України.

Очевидно, що для нас дуже важливо, щоб Туреччина продемонструвала свою максимальну солідарність з Україною. У зв’язку з агресією для нас важливо обговорити весь комплекс питань, пов’язаних з економічними, політичними, безпековими, транспортними проблемами, а також із проблемами окупованого Криму, зважаючи на те, що Туреччина не приєдналася до санкцій ЄС.

Тобто важливо, щоб кожна сторона пояснила свій алгоритм дій, модус вівенді, й які заходи кожна може вжити, щоб покращити двосторонні відносини. Тим більше, що в принципі раніше можна було б однозначно говорити, що українсько-турецькі відносини — партнерські, це економіки, які доповнюють одна одну. Якщо й відбувається конкуренція, наприклад, у транспортних коридорах, то вона не настільки очевидна, щоб, скажімо, розглядати Туреччину як конкурента. Звичайно, тут певною мірою взаємодоповнюючі економіки. Якщо ми бачимо зараз зростання фінансової підтримки України, то на цьому тлі турецький бізнес також зацікавлений в отриманні певних дивідендів для себе, і це також підштовхує Ердогана зайняти активну позицію.

Інше питання, наскільки прагматика Ердогана і його цілісність, соціально-ідеологічні орієнтири співпадуть зараз. І наскільки це буде результативно для України, залежатиме від того, наскільки приязні будуть відносини між двома політиками.

«УКРАЇНА ЗАЦІКАВЛЕНА В ТОМУ, ЩОБ ТУРЕЧЧИНА СФОРМУЛЮВАЛА ЯКОМОГА ЧІТКІШУ ПОЗИЦІЮ ЩОДО КРИМСЬКИХ ТАТАР»

— Це не перший візит Ердогана до України, раніше він часто відвідував нашу країну як прем’єр і тоді багато говорилося про військово-технічне співробітництво між нашими країнами, про можливість спільного будівництва корвета та випуску літаків Антонова в Туреччині. Чи зараз актуальні ці теми?

— Мені важко про це говорити. Чесно кажучи, не думаю, що Україна готова говорити про весь цей комплекс. На мою думку, в рамках цього візиту в кращому разі можуть бути накреслені основні напрями, за якими команди вже будуть спільно працювати. Навряд чи можна говорити про те, що в рамках цього візиту буде щось зроблено.

Скоріше за все, цей візит треба розглядати як стратегічний. Тут існує декілька політичних питань, які просто конче необхідно вирішувати. Зокрема, питання стосуються двосторонніх відносин, становища кримських татар у Криму, бачення майбутнього, а також дуже складних для Туреччини питань, таких як окупація. Не так все просто у підходах Туреччини до Криму і всього іншого. І Україна зацікавлена в тому, щоб Туреччина сформулювала якомога чіткішу позицію по відношенню до кримських татар. Бо до цього часу ця позиція виглядає нечіткою. Дуже важливо, що цей візит відбувається на тлі роковин окупації Криму російськими загарбниками. Тому тут без чітких і зрозумілих заяв не обійдеться. Для нас дуже важливо, щоб Туреччина чітко і зрозуміло представила свою позицію.

— Але ж, з одного боку, Туреччина приймала Джемільова?

— Так, справді, турки роблять заяви. І, принаймні, на словах вони дійсно виступають проти окупації. Але проблема полягає не в таких словах. Ми знаємо, що Ердоган під час розмови з Путіним отримав запевнення, що все буде добре. Але ми знаємо, росіяни можуть сказати, що кримськотатарського питання немає. Справді, на тлі нинішніх проблем турецький МЗС, турецькі лідери роблять більш жорсткіші заяви щодо ситуації в Криму. Але, знову-таки, крім заяв, ми не бачимо нічого, що могло б говорити про чітку зрозумілу позицію Туреччини.

«...СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І ТУРЕЧЧИНОЮ ПЕРЕБУВАЄ НА СТАДІЇ «ХОЛОДУ»

— Іншими словами, приєднання до санкцій Заходу проти Росії?

— У тому числі так. Чому ми повинні робити вигляд, що такої проблеми у відносинах між Україною та Туреччиною немає? Вона є, і, я думаю, навколо цього має відбутися здорова дискусія. Ми не хочемо тиснути на партнерів, але партнери повинні артикулювати, принаймні, свою позицію. І ця позиція не повинна виглядати невиразною. Якщо турки хочуть бути серйозними гравцями, то рано чи пізно їм доведеться визначатися. Зрозуміло, що у них після Першої світової війни взагалі проблема з самовизначенням. Вони мають травматичний досвід і вирішили, що тепер не будуть визначатися, на якому вони боці. Просто зависли на всяк випадок.

Зрозуміло, що Туреччина — член НАТО, але це в минулому. Політика Туреччини визначається іншими інтересами і не завжди відповідає солідарній позиції Заходу й НАТО. Припускаю, що вони використовують цю ситуацію для торгів чи дискусій із Заходом щодо їхніх двосторонніх відносин.

— Минулого року Ердоган заявляв, що Туреччина може бути посередником між Росією та Україною у конфлікті. Зрозуміло, ця пропозиція не була сприйнята. А може розглядатися варіант відправки турків як миротворців на Донбас?

— Не думаю, що це можливо. Перш за все, тому, що Туреччина — країна НАТО, і відповідно це зовсім інша ситуація. Втім, немає неможливого. Але ідея — цікава. Навряд чи турки можуть бути посередниками між Росією і Україною. Для цього Україна має довіряти Туреччині. Наскільки Ердоган готовий взагалі до таких підходів? Якщо Туреччина буде порушувати санкції Заходу і резолюцію ООН, то про жодну довіру не йдеться. Скоріше йдеться про те, що співробітництво між Україною і Туреччиною перебуває на стадії холоду. І як розтопити це, як спробувати відновити діалог і перегорнути сторінку у відносинах, бо не можна постійно перебувати в форматі минулого? Зрозуміло, в Ердогана є свої причини, чому він ставиться насторожено до української революції. У нього є свій асоціативний ряд: починаючи від Таксіму і заворушеннями у травні 2013 року.

Але тут, напевно, багато буде залежати від майстерності української сторони, щоб переконати Ердогана перегорнути цю сторінку і вийти за межі частини російської пропаганди, як узагальнення, що всі революції — це погано. Ключове завдання України має полягати в тому, щоб під час спілкування між президентами і членами делегацій з обох сторін зробити все, аби забезпечити цей формат і цю формулу.

«ТУРЕЧЧИНА РОБИТЬ ВСЕ МОЖЛИВЕ, ЩОБ БУТИ ЕНЕРГЕТИЧНИМ І ТРАНСПОРТНИМ ХАБОМ, ЯКИЙ ОБ’ЄДНУЄ АЗІЮ І ЄВРОПУ»

— Днями з’явилося повідомлення про початок будівництва Трансанатолійського газопроводу з постачання блакитного палива з Азербайджану через Туреччину в Європу. Разом з тим відомо, що Анкара готова за певних умов брати участь у будівництві разом з Росією газопроводу під назвою «Турецький потік», який має замінити «Південний потік». Як нам, також транзитній країні, треба оцінювати позицію Туреччини у цьому плані?

— Туреччина робить все для того, щоб бути енергетичним і транспортним хабом, який об’єднує Азію і Європу. Це стратегічна мета, закладена в партійних планах партії Ердогана та планах уряду. Тут нічого немає. І вони також будуть реалізовувати максимальну диверсифікацію і незалежність від одного постачальника. У цьому сенсі навряд чи Україна може бути конкурентом. Бо цей процес Туреччина почала набагато раніше і, маючи більші інфраструктурні проблеми, пов’язані з рельєфом, просунулась набагато далі. Щодо «Турецького потоку» — турки не погодяться на невигідні їм умови. Але побачивши, що Росія під тиском обставин може піти на поступки, турки будуть робити все, щоб видавити їх.