Януш ОНИШКЕВИЧ: «Членство в НАТО забезпечить Україні партнерські відносини з Росією»

Віце-президент Європейського парламенту Януш Онишкевич добре знає кухню законодавчого органу європейського співтовариства. Він також часто буває в Україні і йому добре зрозумілі існуючі в Україні проблеми, пов’язані iз реалізацією євроатлантичного курсу. Чому Польща використала вето на видачу мандата на переговори між ЄС і Росією? Яким чином Польща поліпшуватиме свій імідж в ЄС? Якими з Варшави бачаться перспективи вступу України до ЄС й як вона реально може допомогти Києву вступити до ЄС? Чи підтримують в Європарламенті Україну? Про це в інтерв’ю «Дневi» розповідає польський депутат Європарламенту, який був міністром оборони Польщі й одним із творців «Солідарності».

— Багато хто в Європі й у Росії звинувачує Польщу в тому, що вона з егоїстичних інтересів, намагаючись добитися від Росії скасування заборони на ввезення м’ясної продукції, використала право вето й не дала Єврокомісії мандат на переговори з Росією щодо майбутньої угоді між Брюсселем і Москвою. Як ви в ролі євродепутата оцінюєте позицію Польщі в цьому випадку?

— Польські претензії мають хороше обґрунтування. Адже торгівля між Польщею й Росією це проблема не Варшави, а ЄС. Брюссель повинен був підключитися до цієї дискусії. Ми повідомляли ЄС, що для нас це дуже важлива проблема й ми боротимемося за її розв’язання. Але в Брюсселі запізно прислухалися до Варшави, коли вже не залишалося часу для вирішення й тому все закінчилося на польському вето. Це не означає, що Польща є русофобною країною. Для нас дуже важливо мати гарні відносини з Росією. Я впевнений, що Україна з цього приводу має таку ж саму думку. Але, на жаль, політика Росії, якою ми її бачимо й оцінюємо не лише з Варшави, але й з Брюсселя, полягає в ізоляції Польщі. Це політика створення нашого іміджу як країни, яка є дуже антиросійською й до того ж проблемною дитиною, яка постійно заважає. Усе це робиться для того, щоб нашу країну не сприймали як серйозного гравця й партнера в ЄС.

— А хто в ЄС не сприйняв усерйоз польську проблему?

— Ми маємо підтримку в ЄС. Нас підтримали Литва, Франція й низка інших країн. Я сподіваюся, що ЄС серйозно підійде до цієї проблеми, й переговори не лише між Польщею й Росією, але й між Брюсселем і Москвою завершаться взаємовигідним рішенням для обох країн. Тому що це не проблема Польщі. Росія вже сказала, що таке ембарго стосуватиметься Румунії й Болгарії, які будуть країнами ЄС з 1 січня 2007 року.

— А яким чином вона має вирішуватися?

— Я сподіваюся, що існуючий у Польщі контроль на заводах покаже, що наші процедури відповідають процедурам ЄС і є дуже суворими критеріями оцінок якості м’яса, тому вони будуть визнані Росією. І, можливо, буде прийняте рішення про те, щоб на території ЄС не було можливості імпортувати або робити територію ЄС транзитною для поставок продуктів харчування для третіх країн. Це можна вирішити.

— А що Польща робитиме для того, щоб покращити імідж усередині ЄС, особливо у відносинах з Німеччиною, після того, як главою держави й уряду стали брати близнюки?

— На імідж Польщі в Брюсселі впливає не лише Росія, але й також динаміка політичного процесу в Польщі. Цей процес шкодить польському іміджу й польським інтересам в ЄС. Тому що деякі вважають Польщу країною не лише антиросійською, але й навіть певною мірою антинімецькою. У Польщі виникла парадоксальна ситуація. До нашого вступу до ЄС політичні еліти в більшості виступали за вступ до ЄС, а населення мало сумніви. Але зараз виникла зовсім протилежна ситуація: 88% населення виступають за членство в ЄС, але до влади прийшли політичні еліти зi скептичним відношенням до ЄС. Безумовно, що це якось впливає на наші відносини з іншими країнами. Якщо, наприклад, віце-прем’єр-міністром є голова фанатичної антиєвропейської партії, то це жодним чином не може поліпшити наш імідж на Заході.

— Яким же чином налагоджуватимуться відносини з ЄС? Політична еліта зміниться?..

— Я вважаю, що політичні еліти, які вже зараз перебувають при владі, змінюються. Тому що ніхто не може ігнорувати той факт, що майже 90% поляків підтримують вступ до ЄС. Значить, і риторика пом’якшується. Партія, про яку я говорив, уже змінюється. Але, на жаль, дуже повільно, Але це все-таки впливає на загальний підхід наших політичних керівників до ЄС, які не вважають євроспільноту дуже важливим стратегічним проектом. Вони сприймають її як організацію, яка просто даватиме гроші для нашого розвитку й вироблятиме концепцію, що цей союз заснований на принципах солідарності. А солідарність означає, що інші країни повинні нам допомагати, а нам нічого не потрібно.

— Що вважає Польща з приводу майбутнього розширення ЄС? Чи допомагатиме вона Україні наблизитися до ЄС та інтегруватися до цієї організації?

— Навіть зважаючи на всі мої критичні оцінки правлячої коаліції, в Польщі існує два позитиви. По-перше, з боку цієї коаліції видно добрий знак підтримки хороших відносин з США. А інший і більш важливий позитив — це підтримка демократичних і проєвропейських тенденцій у наших східних сусідів — Білорусі та України. Польща, звичайно, підтримуватиме ці тенденції в Україні. Проблема в тому, чи матиме голос Польщі більшу чи меншу вагу. Але зараз, на жаль, наш голос має меншу вагу в ЄС. Усе-таки ми маємо дуже тверду рішучість щодо допомоги Україні, щоб утримати її на цьому курсі до ЄС. Але весь час ми говоримо нашим українським друзям, що потрібно мати на увазі, що це буде тривалий процес. Можу нагадати, що Польща підписала договір про Асоціацію з ЄС 1990 року. І ми ввійшли до ЄС 14 років потому. Але я вважаю, що наша точка початку цього процесу знаходилася дещо вище, ніж в Україні. Звичайно, зараз усе відбувається значно швидше. Але це не станеться через рік або два. І не може статися. Тому що якби одразу ситуація якимось дивовижним чином склалася так, що ЄС сказав, що Україна вступатиме до ЄС завтра — це була б катастрофа для української економіки. Тому що вона б просто не витримала цієї конкуренції. Потрібно підготувати економіку. Тому це не правда, що прохання ЄС почекати ще певний час відповідає лише інтересам ЄС, це також відповідає інтересам України.

— Багато експертів говорять: того, що пропонує ЄС як політику добросусідства, для України замало. Чому тоді ЄС опирається й не хоче сказати, так, у перспективі, можливо далекій, ви будете членом ЄС, якщо виконаєте такі-то критерії?

— Така пропозиція існує. Я пам’ятаю слухання в Європарламенті щодо кандидатів на посаду комісарів. І я запитав їх, а як щодо України. Вони відповіли, що зараз членство України не стоїть на порядку денному й поставили крапку. Зараз ситуація дещо змінилася. Вони говорять спочатку те ж саме: питання членства України в ЄС не на порядку денному й уже не ставлять крапку, а кому. І зазначають, що потрібно пам’ятати про те, що згідно з Римським договором та іншими договорами будь- яка країна Європи має право стати членом ЄС. А це вже щось нове. Але, на мою думку, що десь у Західній Європі, скажімо, в Німеччині, у Франції або Великій Британії, політик, який вважає себе перспективним і серйозним, мав би мужність про це відверто сказати. Тому що населення цих країн відчуває значні незручності, пов’язані з процесом розширення. І потрібно всім людям дати якийсь відпочинок.

— Яка роль Європарламенту може бути в процесі розширення, особливо враховуючи те, що в грудні заслуховуватимуть доповідь Єврокомісії щодо здатності ЄС до розширення?

— Роль Європарламенту дуже велика. Тому що саме Європарламент розпочав політичну підтримку помаранчевої революції тут, в Україні. Ця підтримка розпочалася з польської групи й потім поширилися на весь парламент. У подальших резолюціях про Україну саме Європарламент зробив натяк на те, що Україні потрібно дати європейську перспективу. Це пояснюється тим, що Європарламент є більш відважним і зважає на майбутнє. Найближчим часом постане проблема переговорів ЄС з Україною й Росією відносно нових угод про співробітництво. Ми, звичайно, спостерігатимемо за цим і якось впливатимемо на ЄС та на Єврокомісію, щоб Україна отримала більш відкриту перспективу. А можливо, більшу перспективу або різні види співробітництва, які передбачатимуть включення України в процес прийняття рішень у сфері нашої загальної європейської зовнішньої політики, можливо, й навіть політики у сфері безпеки. Можуть бути й інші проекти. Я сподіваюся, що так і буде. Тому що це дуже важливо. Україна вже вважається не просто одним із сусідів ЄС. Навіть Європейська комісія має таке відчуття, що Україна відіграє особливу роль, відмінну від Росії. І не лише тому, що Росія — це держава з газом і нафтою, а в України цього немає. Сьогодні ніхто в ЄС не говоритиме про те, що Росію потрібно вважати потенційним членом ЄС. А для України це — інша справа.

— Яким чином підтримують в Європейському парламенті Україну?

— Коли відбулася помаранчева революція, то в парламенті майже стовідсотково, за винятком радикальних лівих, усі виступали на підтримку України. Зараз інтерес до України дещо зменшився. Немає зараз такої події, яка б привертала увагу всіх. Але підтримка є й підвищений інтерес до України зберігається. І це не лише серед поляків, литовців і старих членів ЄС. Наприклад, заступник голови двосторонньої групи Європейського парламенту й України — англієць. У Європарламенті є дуже сильне проукраїнське лобі. І це дуже важливо.

— А якщо спрогнозувати, коли, на вашу думку, на порядку денному буде питання про Асоційоване членство України в ЄС і так далі?

— Я впевнений, дуже важливим моментом буде головування Польщі в ЄС в 2011 році. Тоді ми зможемо не тільки внести на порядок денний членство України. Але ми також розроблятимемо фінансову перспективу на наступні сім років. І нашою метою буде, щоб у цій перспективі на наступні сім років виділялося більше грошей на процес підготовки України, можливо, й ще якихсь інших країн, наприклад Македонії, до членства в ЄС.

— Два роки потому з моменту помаранчевої революції, які ви вбачаєте уроки для України та ЄС?

— Звичайно, ми мали надію, що переможці помаранчевої революції також визначатимуть українську владу й політичну орієнтацію. Сталося інакше. Це демократія. Однак це не означає, що в Україні все йде погано. Я вважаю, що існує можливість того, що зарубіжна політика України буде не партійною політикою, а національної. Оскільки так було в Польщі.

— Ви, напевно, помітили, що в Україні між Президентом і прем’єром триває боротьба за те, хто визначає й здійснює зовнішню політику. Як ви оцінюєте цю боротьбу?

— Звичайно, є боротьба. Але, я сподіваюся, що Тарасюк залишиться міністром, хоча він знаходиться під дуже сильним тиском. На мою думку, для Євросоюзу й США він є гарантом того, що українська політика не зміниться. Що це буде політика хороших і дружніх відносин із Росією. Але все-таки основна орієнтація буде на Захід, на Євросоюз. Тому що я впевнений, що майбутнє України та її розвиток може бути в більшій мірі гарантований членством в ЄС.

— А в НАТО?

— Здавалося б, що членства в НАТО добитися набагато легше. Так було й у випадку з Польщею. Але в НАТО не можна вступити всупереч громадській думці в Україні. Вважаю, що для України членство в НАТО стало б дуже сильним сигналом того, що Україна будуватиме відносини з Росією на партнерському рівні. І не інакше. Для Польщі це було дуже просто. Пам’ятаю зустріч з російськими парламентаріями, коли вони приїхали ще перед нашим запрошенням до НАТО. Вони сказали: «До НАТО ви не вступите. Це взагалі неможливо. НАТО зважатиме на нашу думку. Тому нам потрібно сісти й чесно обговорити наші відносини». Вони просто хотіли використати Польщу як свою зону впливу. Але так не трапилося. І тому для нас членство в НАТО було надзвичайно важливим.