Єдина гарантія

Як видається, російські війська зараз концентрують свої зусилля навколо Маріуполя, розраховуючи найближчими днями захопити місто, щоб продемонструвати успіхи зі звільнення території, на яку претендують маріонеткові республіки Донбасу. Схоже, командування російської армії поставило завдання, на кшталт сирійського Алеппо, буквально стерти місто з лиця землі, щоб змусити бригаду морської піхоти, що обороняє Маріуполь, і добровольчий полк «Азов» піти з нього. З цією метою не шкодують мирне населення, спрямовуючи бомби, снаряди та ракети на суто цивільні об'єкти, на кшталт дитячої лікарні, і водночас перешкоджають евакуації мирного населення за узгодженими «гуманітарними коридорами». Ціль очевидна: страждання цивільного населення, за задумом російських генералів, повинні змусити захисників Маріуполя або капітулювати, щоб уникнути нових безневинних жертв серед мирного населення, або, у крайньому випадку, залишити місто й піти на прорив із оточення.

Обидва варіанти російське командування влаштовують. Йому важливо за всяку ціну захопити Маріуполь – останній порт на Азовському морі, що залишився в руках української армії, і найбільше місто Донецької області, що залишається під українським контролем. Задля здійснення цієї стратегії вже загинуло близько 1300 беззбройних маріупольців, за даними міської адміністрації. Дані ООН скромніші – 516 убитих мирних жителів по всій Україні та 908 поранених. Але в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини визнають, що реальні цифри жертв серед цивільного населення України є значно вищими, оскільки сюди, зокрема, не включені жертви з Маріуполя, Волновахи та Ізюма. За словами голови Харківської обласної державної адміністрації Олега Синегубова, Ізюм практично повністю знищений. Переважна більшість загиблих в українських містах стали жертвами невибіркових обстрілів та бомбардувань. Цікаво, на якій кількості жертв західні держави дозріють до запровадження безпольотної зони в українському небі. Реальний рахунок загиблих цивільних осіб в Україні, швидше за все, йде на тисячі. І Маріуполь щодо цього постраждав поки що більше за інші українські міста. Після обстрілу пологового будинку та дитячої лікарні в Маріуполі британський прем'єр-міністр Борис Джонсон, здається, дозрів і написав у Твіттері: «Мало є речей порочніших, ніж обрання військовою ціллю вразливих та беззахисних. Сполучене Королівство вивчає можливості додаткової підтримки України для захисту від ударів з повітря, й ми притягнемо Путіна до відповідальності за його жахливі злочини». Маріуполь може стати українським Сталінградом, оскільки його утримання є життєво важливим. Щойно дозволять обставини, пов'язані з бойовими діями біля Києва та Миколаєва, необхідно буде деблокувати Маріуполь. Це допоможе запобігти гуманітарній катастрофі.

Загалом же російська армія за два тижні війни не досягла жодної зі своїх стратегічних цілей, зазнала великих втрат у людях і техніці, що значно перевершують українські, і навіть ті райони, з яких українські війська змушені були піти, росіяни досі не в змозі контролювати через опір окупації з боку місцевого населення. Така поінформована людина, як директор ЦРУ Вільям Бернз вважає, що Путін «був спантеличений низькою боєздатністю власної армії». Але ознак, що президент Росії зупинив наступ, наразі немає. Путін наступатиме доти, доки в нього під рукою залишатимуться готові до бою війська. Тільки військова поразка може змусити його чи його оточення відмовитися від задуму поневолити Україну. Президент Володимир Зеленський попросив канцлера Німеччини Олафа Шольца допомогти організувати йому зустріч із Путіним. У черговій телефонній розмові лідерів Німеччини та Росії, згідно з повідомленням кремлівської прес-служби, «у контексті розвитку ситуації навколо спеціальної військової операції із захисту Донбасу» сторони обговорили «варіанти політико-дипломатичних зусиль, зокрема підсумки третього раунду переговорів російської делегації з представниками київської влади». Також було «приділено особливу увагу гуманітарним аспектам обстановки в Україні та в республіках Донбасу», причому Путін поінформував Шольца «про заходи з організації гуманітарних коридорів для евакуації мирних жителів з районів бойових зіткнень та спроби бойовиків націоналістичних формувань запобігти безпечній евакуаціі людей.

Про можливість зустрічі Путіна із Зеленським – жодного слова. А риторика, що використовується в комюніке, на кшталт «представники київської влади» та «бойовики націоналістичних формувань», свідчить про те, що Путін, як і раніше, не визнає не лише законність нинішньої влади України, а й сам факт того, що йому доводиться вести війну з українською армією. Путін наполягає, що воює він лише з деякими міфічними «націоналістичними бойовиками». А зустріч Путіна і Зеленського виглядала б так само безглуздо, як зустріч Сталіна і Гітлера або Гітлера і Черчілля в самий розпал Другої світової війни. Проте Зеленський усе ще вірить, що війну можна припинити лише після прямого діалогу з Путіним на основі взаємного компромісу: «У кожних переговорах моєю метою є закінчення війни з Росією. І я також готовий зробити певні кроки. Можна йти на компроміси, але вони не мають бути зрадою моїй країні. І інша сторона теж має бути готовою йти на компроміси, тому вони й називаються компромісами. Тільки так ми можемо вийти із цієї ситуації. Ми поки що не можемо говорити про деталі. Ми ще не мали прямого контакту між президентами. Тільки після прямих переговорів між двома президентами ми зможемо покласти край цій війні».

А ось це – небезпечна помилка із серії «подивитися в очі Путіну». З початком цієї війни Зеленський піднявся на висоту реального національного лідера, і заради блага України та українського народу йому з неї виходити не можна. Переговори з Путіним або його наступником можливі лише після поразки російської армії. Ну, а в разі поразки української армії Зеленський уже не буде президентом, бо Путін воює на знищення української державності. І компромісом не може бути висунута «Слугами народу» ідея нового договору про гарантії безпеки Україні з боку США, Росії та інших країн. Ціна цього договору буде не більшою, ніж ціна Будапештського меморандуму. Єдина гарантія безпеки України – це сила української армії та ті чи інші угоди про оборону зі США та блоком НАТО. Інших гарантій немає.