ЄС близький до морального банкрутства
Європейський Союз знову схибив. Абсолютну нездатність ЄС запобігти війні в центрі Європи було продемонстровано в Боснії та Косово. А тепер Європейський Союз виявився не в змозі мудро розв’язати дилему, «нав’язану» так званим феноменом Хайдера в Австрії. Після скасування санкцій, запроваджених 14 членами ЄС проти Австрії в лютому, будь-які розмови про Європу, що бореться в ім’я спільних цінностей, звучать ще більш поверхово, ніж будь-коли раніше.
У випадку з Боснією й Косово Брюссель виявився повністю безпорадним, коли мова заходила про використання сили або ж про небезпеку застосування сили. Солодкі слова й красномовні фрази заповнили безліч документів. Але коли було зруйновано Вуковар, зазнав нападів Дубровник, коли не було видно кiнця багаторічній облозі Сараєво й відбулися масові вбивства в Сребрениці, все, на що виявився здатним ЄС, проявилося в ще більшій кількості виголошених слів та в самовиправданому обуренні.
Можна заперечити, що ЄС не є військовим блоком. Однак правий був Макіавеллі, кажучи, що навіть пророки мають бути озброєні заради досягнення мети. Для ефективного використання сил НАТО була необхідна моральна рішучість не припустити поширення геноциду в Європі. Європейський Союз на той час продовжував свою полеміку.
Коли ж справа торкнулася Австрії, то була впевненість, що цього разу йдеться не про війну, а про політичні й моральні принципи, що Брюссель і уповноважені ним європейські політичні сили продемонструють свою компетентність. На жаль, ЄС провалив і цей «екзамен» — так само, як Ліга Націй у 30-ті.
Заглибимося в суть цієї вже досить давньої проблеми. В центрі Європи, в країні, що обтяжена політичними ідеологіями, що були свого часу підмогою Гітлеру (австрійцеві за походженням), Йорг Хайдер і його партія відновили політичні виступи, сповнені ксенофобії, расизму й антиіммігрантських настроїв. Часто для демократичних урядів проблематично балансувати між прихильністю до захисту прав людини й прихильністю до свободи слова. Однак питання не є правовим або конституційним — воно політичне. Демократи усвідомили, що найдієвіший спосіб захисту демократії та прав людини в процесі протистояння расистським партіям і ксенофобам — це їх відчуження й ізоляція. Ставлення має бути таким, щоб у расистів не з’являлося надії на перспективи стати партнером в уряді.
Австрійці, звичайно, праві щодо того, що партії на кшталт партії Хайдера є в багатьох європейських країнах — Британії, Франції й навіть у деяких скандинавських країнах. Але в усіх цих країнах такого роду групи та партії були ізольовані демократичними партіями: британські консерватори ніколи не вступали в згоду з Британським національним фронтом; те саме у Франції, де французькі консерватори вигнали зі своєї партії регіональних лідерів, які співпрацювали на муніципальному рівні з представниками Ле Пена. Саме цього не зробила австрійська консервативна Народна партія, очолювана Вольфгангом Шюсселем. Спантеличена результатом виборів — необхідністю возз’єднання із соціал- демократами чи створенням союзу з Партією свободи Хайдера, Народна партія уклала «фаустівську угоду» з Хайдером.
Для партії Шюсселя, безсумнівно, є вагомі політичні аргументи проти формування союзу із соціал-демократами (ось один із них: Шюссель у такій коаліції не був би канцлером). Але є основні принципи, які мали переважити суто тактичні цілі й не допустити союзу між партіями Шюсселя й Хайдера. Моральна сліпота Шюсселя та його партії спонукала 14 членів ЄС до дій у відповідь. Зрозуміло, що санкції проти Австрії були неадекватними й, більше того, неефективними. Хоча це вже не має значення. Важливо інше: що ж тепер робитиме ЄС — оплот демократії та прав людини?
Відверто кажучи, подальша участь партії Хайдера в урядовій коаліції європейської держави абсолютно неприпустима. Підгрунтя висловлювань і реплік Хайдера та його соратників несе в собі ту ж расистську й антисемітську ідеологію, яка вигодувала нацизм. В австрійському контексті це охарактеризовано як брутальне пригнічення слов’ян, а також турок. Незважаючи на те, що Хайдер не пропагує антисемітизм відкрито, його фраза щодо хоробрості й честі ветеранів сил СС разом із коментарями про нацистські концтабори чітко вказують на те, звідки родом його ідеологія.
Хайдер і його партія заслуговують на політичну ізоляцію й відчуження. ЄС двічі припустився помилки, реагуючи на цю проблему: спочатку — шляхом введення санкцій, і тепер — їхнім скасуванням.
Як поводитиметься Брюссель? Чи триватиме все, як і раніше, — штампування паперів бюрократичної «мумбо-юмбо», можливо, надання безкоштовних порад ізраїльтянам і палестинцям для розв’язання їхніх протиріч?
Добродійність має починатися на батьківщині. На нинішньому етапі, коли ЄС близький до реалізації амбіційного проекту розширення на користь слов’янських та інших східноєвропейських країн, допустити партію расистів і ксенофобів до влади в Австрії чи деінде в ЄС — значить підкреслити моральне банкрутство ідеї Європейського співтовариства. Озираючись на 30-ті й 40-ві роки, хотілося б вірити в те, що європейські країни серйозно сприймуть загрозу, що походить з лозунгів партії Хайдера. Виклик європейським лідерам кинуто. Сподіватимемося, що в період головування Франції в ЄС, беручи до уваги питання про традиції Просвітництва, якому тепер приділяється центральне місце в обговореннях ЄС, буде вжито рішучих і дієвих заходів.
