ЄС дав Мінську зелене світло

Комісар Євросоюзу із зовнішніх зв’язків і політики добросусідства Беніта Ферреро-Вальднер нарешті-таки відвідала білоруську столицю, де зустрілася в готелі «Європа» (що дуже символічно, на думку пані Ферреро-Вальднер) як із президентом Олександром Лукашенком і міністром закордонних справ Сергієм Мартиновим, так і з представниками громадянського суспільства та опозиції.

Як зізналася сама Беніта Ферреро-Вальднер, цієї зустрічі вона чекала 4,5 року...

Високопоставлений європейський чиновник кілька місяців тому оголосила про свій візит до Мінська, але вимушена було відкласти його через те, що Олександр Лукашенко віддав перевагу над цим візитом поїздці до Вірменії.

Тепер, у розпал недавньої «молочної» війни з Росією, вже сам Лукашенко був вимушений особисто запросити єврокомісара відвідати Білорусь «якнайшвидше». Варто зауважити, що Беніта Ферреро-Вальднер не затаїла образу і приїхала до Білорусі, як тільки дозволив їй це зробити робочий графік.

Білоруський лідер і опозиція по-різному сприймали і сприймають візит однієї з перших осіб ЄС. Якщо Олександр Лукашенко відверто заявив, що в співробітництві з Європейським Союзом «фінансові ресурси та кредити для нас найважливіший чинник», то опозиція на перше місце в діалозі, що почався з Євросоюзом, ставить права людини.

А чому ж віддала перевагу сама Беніта Ферреро-Вальднер під час свого візиту до Білорусі?

За її словами, «права людини є головним критерієм розвитку відносин між офіційним Мінськом і Євросоюзом». При цьому вона недвозначно нагадала, що в березні цього року європейці припинили санкції проти білоруських чиновників: «У грудні міністри закордонних справ 27 країн ЄС знову вирішуватимуть, чи продовжити скасування санкцій, чи ввести їх знову». Причому, це було сказане як самому Олександру Лукашенку, так і голові МЗС Сергію Мартинову.

Крім того, Беніта Ферреро-Вальднер заявила, що, на думку керівництва Євросоюзу, прогрес у сфері демократизації у Білорусі зупинився. Тим часом «люди не повинні боятися висловлювати свої думки на мітингах і демонстраціях, а активісти повинні працювати без оглядки на арешти».

Під час 2,5-годинної зустрічі з Олександром Лукашенком були сформульовані умови співробітництва Білорусі та ЄС. Ці умови — зміна виборчого законодавства, свобода слова і зборів тощо — озвучувалися Бенітою Ферреро-Вальднер раніше неодноразово.

Щоправда, якщо ще рік тому Беніта Ферреро-Вальднер не бачила конкретного прогресу щодо озвучених пунктів у Білорусі, то тепер він, що називається в наявності, на думку багатьох європейських чиновників, які визначають політику ЄС загалом. Випущені з неволі політичні ув’язнені, допущені до державної системи поширення дві незалежні газети — «Народная воля» і «Наша ніва». Зареєстрований громадський рух «За свободу», який очолює колишній єдиний кандидат від демократичних сил на президентських виборах 2006 року Олександр Мілінкевич.

Напевно, тому білоруський президент вважає, що настав час для поглиблення співробітництва з ЄС: «Ми щиро, хоч комусь це й не подобається, хочемо побудувати з вами хороші відносини... Чого ми хочемо від Європи? Ми хочемо, щоб ви розуміли, що Білорусь — не лише географічний центр цього континенту, що тут живуть дуже порядні, чесні, працелюбні люди. Що тут існує суверенна незалежна держава. Європейський Союз — наш сусід, половина товарообігу доводиться на ЄС, де торгове сальдо для нас позитивне... Ви дуже технологічні. У нас також економіка високотехнологічна, і ми не можемо без співробітництва з вами далі розвивати економіку».

У властивій йому відвертій манері Олександр Лукашенко продовжив описувати своє бачення подальших відносин ЄС та Білорусі: «Європа не може бути без свого серця (тобто Білорусі. — А.К.). Більше того, ми — зв’язуюча ланка, міст між такими монстрами як Євросоюз та Росія».

Беніта Ферреро-Вальднер не залишилася байдужою до таких зворушливих заяв і зауважила, що «після сьогоднішніх зустрічей розпочнуться двосторонні переговори з усіх конкретних питань, включаючи відкриття європейських ринків для білоруських виробників».

Виходить права людини, звичайно, добре, але геополітичні інтереси все-таки вище?

Політолог Валерій Карбалевич спеціально для «Дня» позицію Євросоюзу в особі Беніти Ферреро-Вальднер прокоментував так: «Якщо донедавна Європейський Союз у своїх відносинах з нашою країною на перше місце ставив демократичні реформи, то тепер вони відійшли на задній план. Геополітика тепер є визначальним чинником у цих відносинах. Сам візит Беніти Ферреро-Вальднер показує Москві, що вона відтепер не зможе безкарно давити на Білорусь. Одночасно це сигнал Росії, що при виконанні певних умов ЄС наша країна зможе розраховувати на дуже серйозні економічні та політичні дивіденди».

Чи зможе цей натяк безболісно проковтнути Москва?

На це запитання важко відповісти більшості експертів Білорусі. Адже навіть у недавній «молочній» війні Росія стосовно Білорусі поводилася дуже непослідовно. То озвучувалася ціна російського газу для Мінська в 150 доларів за тисячу кубів, то 210 «зелених». То білоруські молочні продукти повністю не відповідають існуючим російським нормам (хоч і продаються вже без малого згідно з ними рік), то раптово частині білоруських продуктів із молока видається дозвіл Геннадія Онищенка. Як вважає Валерій Карбалевич, Кремль досі не знає, як себе поводити з Олександром Лукашенком: «Раціональне зерно в російській зовнішній політиці у відношенні до «свого найближчого союзника» знайти дуже складно. Мені здається, що після візиту Беніти Ферреро-Вальднер до Мінська Москва, цілком ймовірно, постарається перекупити своїх білоруських партнерів. Разом із тим навряд чи росіяни відмовляться від тиску на Білорусь».

Представники вищого російського істеблішменту й не приховують свого крайнього роздратування вступом Білорусі в програму «Східне партнерство», яку вони вважають направленою проти національних інтересів Росії.

Навряд чи інтенсифікації білорусько-російських відносин сприятиме й той факт, що Білорусь 23 червня, напевно, отримає статус спеціально запрошеної до Парламентської асамблеї Ради Європи. Про це було недавно заявлено не ким-небудь, а самим президентом Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Луїсом Марія де Пуч, який «позитивно налаштований щодо майбутніх відносин Білорусі та Ради Європи»: «Це буде перший крок, і він супроводжується конкретними умовами, але все ж це — крок назустріч один одному. Я вірю, що він принесе свої плоди».

Проте не варто надто радіти як результатам першого візиту комісара Євросоюзу із зовнішніх зв’язків та політики добросусідства, так і майбутньому членству Білорусі в ПАРЄ, нехай і в усіченому вигляді.

По-перше, європейці, незважаючи на свої теперішні геополітичні пріоритети у відносинах з білоруською владою все ж вимагатимуть (і вимагають) наступних кроків у сфері демократії і прав людини.

По-друге, Європа за всього бажання не зможе нині момент ні замінити російський ринок, де продається майже половина білоруських товарів, ні запропонувати дешеві енергоносії, ні нескінченно відкривати кредитні лінії для підтримки білоруської економіки.

Тож повторення «молочних», «м’ясних», «газових» воєн із Росією цілком вірогідне. Особливо в напередодні президентських виборів у Білорусі 2011 року.

А яку ж роль у всьому цьому грає і зможе грати білоруська опозиція?

Адже ще зовсім недавно провідні європейські структури у виробленні своїй політиці стосовно Білорусі керувалися виключно рекомендаціями білоруських опозиційних партій. Тепер же потрібно визнати, що в нинішньому діалозі ЄС і Білорусі опозиції відводиться не перше місце.

Як вважає Валерій Карбалевич, «для того, щоб опозиція стала сильним гравцем у цьому діалозі, вона повинна стати таким гравцем на внутрішньополітичному полі Білорусі».

До цього, потрібно визнати, далеко. Поки що, за великим рахунком, білоруські опозиціонери можуть лише неодноразово сигналізувати Євросоюзу, що, незважаючи на потепління відносин ЄС і Білорусі, всередині країни з’явилися нові політв’язні; 13 незалежних газет залишаються в тому самому становищі, що й були; є нові випадки нереєстрації громадських і політичних структур.

Думається, все це чудово бачить і керівництво ЄС. Принаймні, про це свідчить одна з ключових фраз комісара Євросоюзу із зовнішніх зв’язків і політики добросусідства Ферреро-Вальднер: «Якщо білоруси виберуть Європу, їх чекатимуть з розпростертими обіймами. У вас є всі можливості, і я вважаю, ви їх використаєте».

Поживемо — побачимо.

Довідка «Дня»

Статус спеціального запрошеного в ПАРЄ парламент Білорусі отримав 1993 року. Однак утратив його після конституційного референдуму, проведеного в листопаді 1996 року, який розширив повноваження президента.