Європа, Америка і барабанний бій війни з Iраном
Американська столиця знову наповнилася розмовами про війну, і не лише про останню «стратегію для перемоги» в Іраку, а й про воєннi дії проти Ірану. Чим складніше розгледіти здоровий глузд у діях адміністрації Буша, тим активніше працює «млин чуток».
Чи накаже Буш військово- повітряним силам і спецназу завдати удару по Ірану?
Після доповіді президента Конгресу про ситуацію в США наприкінці січня жодного дня не минає без якої-небудь події, пов’язаної з Іраном, або без того, щоб адміністрація Буша не підсилила свою риторику. Явним є й те, що США продовжують підготовку до повітряного удару. (Більш масштабне воєнне втручання навряд чи можливе, зважаючи на те, до якої міри вже перенапружені сухопутні сили США.)
Дійсно, конфронтація з іранцями в Іраку помітно посилюється і, можливо, набирає силу і в інших місцях. Бомба, призначена для Революційної гвардії Ірану, вибухнула нещодавно на іранському кордоні з Афганістаном. І, звичайно ж, помітні нові спроби Сполучених Штатів зібрати «докази» іранської загрози, які можуть виправдати воєнний удар.
Чи це блеф? Напевно, світ міг би спокійно почекати відповіді на це запитання, якби не прогрес ядерної програми Ірану і близьке завершення президентського терміну Буша, адже ці чинники здатні створити власну непередбачувану динаміку.
Як і у випадку з Іраком, в Америки може вистачити сил розпочати війну, але не перемогти. Однак наслідки воєнної авантюри в Ірані будуть значно серйозніші за наслідки війни в Іраку. Чергова незавершена справа на Близькому Сході є найгіршою з можливих альтернатив як для самого регіону, так і для його сусідів. І першим серед сусідів, які постраждають від цього, буде Європа.
Тож яким чином Європа, чиї інтереси безпеки в цьому випадку поставлені на карту, відреагувала на ці події? Британський прем’єр-міністр Тоні Блер уже застосовує нову конфронтаційну риторику адміністрації Буша. Президент Франції Жак Ширак необачно припустив, що Іран з однією або двома ядерними бомбами не становить серйозної загрози, зважаючи на можливість ядерного удару у відповідь. Ці його міркування настільки вразили французьких чиновників, що вони кинулися поправляти коментарі президента. Виступи канцлера Німеччини Ангели Меркель на конференціях з питань безпеки викликають схвалення в Америці, але в іншому Німеччина вважає за краще триматися на другому плані.
У Європі уникнення ризику, схоже, перебуває на порядку денному, навіть за рахунок спільних інтересів і солідарності з НАТО. Німецький флот захищає узбережжя Лівану від «Хізбалли», в той час як інші європейські країни несуть тягар встановлення порядку на суші. В Афганістані Німеччина, яка зберігає сильні позиції на півночі країни, залишається байдужа до прохань про допомогу з боку канадських союзників, які воюють із талібами на півдні. Німеччина сьогодні хоче відправити кілька літаків «Торнадо» з розвідувальною метою — краще, ніж нічого, але не набагато.
З погляду політики в сфері безпеки, Європа перебуває в стані застою, якщо не рухається в зворотному напрямі, саме тоді, коли єдність необхідна більш ніж будь-коли. «Велика трійка» Європи і особливо Німеччина як нинішній головуючий ЄС повинні знайти спосіб діяти спільно у розв’язанні стратегічних питань безпеки. Якщо цього не станеться, то Європа втратить свій вплив, коли становище ускладниться ще більше. А воно щодня стає все серйознішим як в Ірані, так і в Персидській затоці.
Якщо удару завдадуть по Ірану цього року, то його наслідки передусім вплинуть на регіон, а також на Європу як на безпосереднього західного сусіда Близького Сходу, і будуть відчутні протягом тривалого часу. Дійсно, Європі доведеться платити частину ціни, якщо Іран переможе і стане ядерною державою. Отже, тут багато чого поставлено на карту в плані зацікавленості старого континенту.
Конкретно на карту поставлені два найважливішi інтереси щодо безпеки ЄС: уникнення війни з Іраном і запобігання перетворенню Ірану на ядерну державу. Ці два, як здається, протилежні інтереси можна сумістити і перетворити на спільну стратегію шляхом прийняття потрійного підходу, який базується на ефективній ізоляції, дійовому стримування і прямих переговорах.
Європейці на чолі з Меркель, Блером і Шираком повинні переконати США, що Європа готова платити високу, можливо, надто високу економічну ціну, вживши рішучих дій для посилення санкцій проти Ірану. Але вони повинні запропонувати це виключно на двох жорстких умовах: відмови від воєнної альтернативи і вступу всіх сторін, включно зі США, в прямі переговори з Іраном.
Політика ізоляції в поєднанні з прямими переговорами має бути підсилена спільною стратегією відносно Сирії, направленою не на «зміну режиму», а на «зміну коаліції», а саме — на запобігання тісному союзу Сирії з Іраном.
Угода Ради міністрів закордонних справ ЄС щодо санкцій проти Ірану була правильною і важливою. На порозі загрози фінансових санкцій політична еліта Ірану все більше усвідомлює ціну свого конфронтаційного курсу. Тому необхідно рішуче продовжувати цей процес, одночасно відмовившись від воєнного авантюризму.
Європа має запобігти двом найгіршим шляхам розвитку подій в Ірані — війні та ядерному озброєнню — та діяти рішуче і гуртом. На карту поставлено життєво важливі європейські й трансатлантичні інтереси. Таким чином, Європа — і особливо Німеччина як нинішній головуючий ЄС — повинна діяти безпосередньо зараз.
Йошка ФІШЕР — міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини з 1998 по 2005 рр., лідер Партії зелених упродовж майже 20 років, сьогодні як професор викладає у Школі ім. Вудро Вільсона Прінстонського університету.
