З нафтою життя солодшим не стало
Що ж реально отримала республіка від широко розрекламованих контрактів із провідними світовими компаніями? За офіційними даними, іноземці вже вклали понад $2 млрд. прямих інвестицій. Це сухі цифри, але за ними відкрито окреслюються силуети розкішних банків, офісів, п’ятизіркових готелів, споруджених у стилі модерн за останні 4 роки. З’явилося дуже багато дорогих магазинів, які мають постійну клієнтуру. Як кажуть самі продавці, переважно в такі магазини заходять місцеві ділки з прибутками сумнівного походження й іноземці.
Перші — це в основному високопоставлені держчиновники, зі стабільними прибутками — хабарами. Не випадково Азербайджан відносять до найкорумпованіших країн світу. Приміром, тут міністр, отримуючи зарплату, яка ледве досягає $50, цілком легально купує квартиру в центрі міста за кілька сотень тисяч доларів, а голова Центробанку, за деякими даними, вибудував собі дачу за $4 млн. Факт розгулу корупції визнає також найвище керівництво країни. Й основною причиною цього явища називає начебто низькі зарплати високопоставлених урядовців. Зарплата прем’єр-міністра становить 255 тис. манатів (приблизно $65), тим часом як розмір мінімального споживчого кошика становить $85 доларів. Тепер вирішено збільшити зарплату співробітникам державного управлінського апарату на 60 відсотків. Ну що ж, хочеться вірити, що міністр, отримуючи $80, не крастиме. Іноземці також не бідують — пересічний фахівець західних нафтових компаній отримує від $10 тис., тим часом як місцеві фахівці заробляють у десятки разів менше. Чи не занадто витрачається міжнародний консорціум на свій закордонний персонал, обдаровуючи його надміру розкішними машинами та особняками? Адже всі ці видатки вилучатимуться із загального прибутку за нафту.
Це нагорі. Стосовно основної частини населення, то тут стан справ дещо інший. Так, ніхто не приховує, що завдяки нафтодоларам уряд має змогу проводити відносно успішну фінансову політику, інфляції в республіці майже немає. Національна валюта манат міцніє: якщо два роки тому його співвідношення до долара було — 4500 манатів за 1 долар, то тепер долар коштує вже 3900 манатів. Ціни майже не змінюються, влітку все особливо дешеве. Кілограм помідорів, огірків, баклажанів й інших овочів коштує від 10 до 20 центів, абрикоси, персики — близько 50 центів, свіжа яловичина $2,5. Єдине, що тут дорого, — молочні продукти, вартість літра молока сягає долара. Середній розмір пенсії коливається від 15 до 25 доларів. Ясна річ, прожити на ці гроші неможливо. Середня зарплата лікаря чи вчителя рідко доходить до $50. Хоч бюджетники і вчасно отримують свою зарплату, зрозуміло, що прогодувати сім’ю за ці гроші практично неможливо. Кожен крутиться як може. В Азербайджані скрізь базар: і в ЖЕКу, й у лікарні, й у школі. Без хабара ніхто вам у ЖЕКу не напише елементарну довідку. У школах уже звичайним явищем стали постійні побори з учнів під різноманітними приводами, а в бакинських пологових будинках, аби породілля благополучно народила, слід обдарувати хабарами геть усіх, починаючи від вахтера й закінчуючи головлікарем. Найзлиденніше животіють наукові працівники. Оклад доктора наук у НДІ ледве досягає $30—40, а «сторонніх» прибутків вони майже не мають.
Отак от живуть в Азербайджані. У нечувані прибутки від нафти вже ніхто не вірить. Бюджетники, пенсіонери більше сподіваються на підвищення пенсій і зарплат напередодні президентських виборів, а загалом — капіталізм по-азербайджанськи навчив усіх розраховувати лише на власні сили.
