За Туреччиною визнали право називатися європейською країною
У принципі це не сенсація, а нормальна новина: адже Анкарі понад 30 років не казали ні «так», ні «ні». Серед чинників, які називалися офіційно, були постійні тертя між Туреччиною та Грецією через Кіпр та проблеми визнання кордонів в Егейському морі — і справді, нещодавно доходило до збройних сутичок. Мабуть, лише членство обох країн в НАТО завадило переростанню «холодної війни» у справжню. Демократизація Туреччини визнавалася європейськими органами за недостатню, проблеми з правами курдської меншини теж не сприяли позитивній реакції Брюсселя на наполягання Анкари розглянути нарешті її заявку.
Серед неофіційних, але важливих причин, з яких Туреччину вже не бажали на Заході бачити в своєму товаристві, — навіть не її чималий експортний потенціал (Західна Європа давно залежить від фруктово-овочевого імпорту з Туреччини, і це вже давно не головна стаття торговельних обмінів), не територія, не географічні чинники (9/10 турецької території розташовано в Азії, але острів Кіпр — також). Вихована в традиціях західного християнства Європа не без підозри ставиться до ісламу. Досі ж ЄС був виключно християнським клубом, в якому лише Греція представляла східні традиції.
Ситуація почала мінятися лише з початку нинішнього року. Греція «потеплішала» до Туреччини тільки після того, як обидві країни спіткало страшне лихо — нещодавній землетрус. Ставлення Німеччини зрозуміле — в країні після війни склалася чималенька турецька громада.
Між тим, і ситуація на Кіпрі залишається неврегульованою — переговори між грецькою та турецькою громадами під егідою ООН усе ще очікуються, і лідер курдського войовничого опору Абдулла Оджалан, засуджений на смерть всупереч всім європейським нормам, усе ще очікує своєї долі — слухання в його справі знову відкладено. Турецькі власті заявляють, що не допустять будь-якого втручання в правосуддя своєї країни, і що не очікують, щоб справа Оджалана стала перешкодою на європейському шляху Туреччини.
Хоч би що там було, за Туреччиною поки що визнали право лише подати офіційну заявку на вступ до Євросоюзу. Сесія Європарламенту в Страсбурзі постановила, наприклад, що Анкара все ще мусить докласти значних зусиль, щоб відповідати всім необхідним вимогам.
Рішення про внесення Туреччини до списку країн-кандидатів, який нині складається з 11 країн, буде ухвалюватися на грудневому саміті ЄС у Гельсінкі. Тепер у Брюсселі кажуть, що розширення Євросоюзу розпочнеться з 2003 року. Турецький досвід був би, певно, корисним і для України, якби вона довела, що здатна вчитися, причому не лише на власних помилках.
