Захід починає, ми програємо?
Світ, схоже, вирішив змінитися. Свідомо чи ні, але після досить невдалої атаки на Слободана Мілошевича Захід розпочав «артпідготовку з крупнокаліберної зброї» по відмиванню «брудних грошей», і в першу чергу — по Росії. Війна поширюється і на корупціонерів — тут знову- таки Росія, але й Боснія, і навіть власному високопоставленому чиновництву, поміченому в корупції, нібито стає непереливки.
Газетні публікації, повідомлення агентств свідчать про те, що з Росією вирішили розібратися найбільш серйозно. За вісім років із часу розпаду СРСР Захід раптово «прозрів», виявивши, що у вищих колах російського керівництва панує корупція, що, можливо, в Москві просто крадуть надані їй кредити, що це керівництво якимось дивовижним чином пов'язане з кримінальним світом. Можна лише здогадуватися, якими були справжні мотиви запуску велетенської машини розслідувань у Швейцарії, Сполучених Штатах, Великій Британії, Німеччині, але її запущено. Публікуються списки російських можновладців, які мають банківські рахунки на Заході, під сумнів поставлено чистоту рахунків Бориса Березовського, якого в пресі вважають «банкіром Кремля» і який, до речі, є дуже бажаним гостем у Києві.
Захід не просто захищається — він переходить у контрнаступ, задіюючи ФБР та спецслужби інших країн; західного обивателя обробляють величезним масивом негативної (і, дуже можливо, достовірної) інформації щодо Росії. Спрацьовує, очевидно, бажання якось зберегти обличчя, але не тільки. Очевидно, дається взнаки величезне розчарування Росією. Без сумніву, це не може не перекинутися і на Україну, бо й проблеми тут ті ж самі, і вирішуються вони ще більш безуспішно. Ще й Президент Кучма дозволив собі заявити на весь світ, що в Сполучених Штатах, як і в нас, усе продається й купується. Оскільки подібного не дозволяв собі навіть канібал Бокасса, то реакція стратегічного партнера з-за океану, напевне, довго на себе чекати не змусить. І буде вона насичена публікаціями, повідомленнями, розслідуваннями — в самих США, Швейцарії, Бельгії, Італії... Репутація керівництва, поміченого в тісній дружбі не лише з Березовським, але й з іншими росіянами не останнього «гатунку», підозрюваними в корупції, навряд чи буде високою там, де можуть допомогти кредитами, інвестиціями, словом. Найближчі сусіди вже починають відгороджуватися візами, не вірячи більше ні в Україну, ні в Росію.
Здається, у Вашингтоні вирішили більше не ставити на «наших сучих синів», бо в моді нині — зовсім інше. Тим більше, що обидві країни так досі й не приєдналися до підписаної минулого року міжнародної конвенції з питань боротьби з корупцією.
Заходу сьогодні обов'язково потрібна перемога. Особливо в ситуації, коли не привела до очікуваних результатів акція НАТО в Косово, коли невідомо, як і на чиї кошти відновлювати Балкани, невідомо, чи приймати до своєї компанії Туреччину (де, згідно з даними Transparency International, з корупцією борються бодай «на публіку»).
Здається, якраз тут Захід і може перемогти: в епоху, символом якої є Інтернет, дуже важко відгородитися від світу.
