Закінчення епохи кубинського казарменого соціалізму

У Гавані пройшов VII з'їзд Комуністичної партії Куби. Після візиту американського президента Обами на Острів свободи багато хто очікував від цих зборів якихось політичних зрушень і персональних змін. У цьому сенсі з'їзд багатьох розчарував. Жодних видимих змін не відбулося. Навіть навпаки. Постулати ортодоксального кубинського соціалізму оголошено непорушними.

Повною мірою це торкнулося і партійної верхівки. Лідер країни і партії Рауль Кастро, якому в червні виповниться 85 років, зберіг за собою пост першого секретаря ЦК, хоча й давав обіцянку піти у відставку 2018 року з посади голови Державної ради.

Тепер ясно показано, що він має намір керувати країною і партією до 2021 року, відповідно до статті 5 Конституції. У ній сказано, що «Компартія є вищою керівною силою суспільства і держави». Були розмови, що другу позицію в партійній ієрархії займають член політбюро і заступник голови Державної ради 56-річний Мігель Діас Канель. Передбачалося, що він стане наступником Рауля Кастро. Цього не сталося. Другим залишився 85-річний кубинський ветеран Хосе Рамон Мачадо Вентура.

Склад політбюро теж відповідний. З 11 членів - троє військових: Леопольдо Сінтрас Фріас, міністр Революційних збройних сил (75 років), і його заступники - Рамон Еспіноса Мартін (77 років) і Альваро Лопес М'єр (73 роки). Тільки нещодавно військовий мундир змінив на цивільний костюм сам Рауль Кастро і колишній міністр внутрішніх справ Раміро Вальдес (84 роки). Єдина жінка в цьому конклаві стариганів 51-річна Мерседес Лопес Асеа, перший секретар партійного комітету в Гавані. У ЦК знову перебуває 92-річний Хосе Рамон Фернандес, колишній міністр освіти, і 85-річний Армандо Харт Давалос, колишній міністр культури, який пересувається на інвалідному візку.

Після таких кадрових змін, коли все практично залишилося в колишньому стані, дещо несподівано прозвучала пропозиція Рауля Кастро обмежити вік для членів ЦК 60 роками, а для членів політбюро - 70. Цю пропозицію слід розглядати у двох площинах. По-перше, такі зміни почнуть діяти тільки після того, як гвардійці революції остаточно підуть. У всіх сенсах. По-друге. Будь-які зміни можуть відбутися тільки в разі отримання дозволу від батьків-засновників.

Все це трохи дивно, бо невблаганний час нещадний навіть до найстійкіших. Першим залишає політичну сцену команданте революції Фідель Кастро. У серпні йому виповниться 90 років. В останній день роботи він виступив на з'їзді з промовою, яку з повним правом можна вважати прощальною. «Кожного чекає свій час. Можливо, це один з останніх разів, коли я перебуваю в цій залі». Голос його помітно тремтів, а у багатьох жінок на очах були сльози. Вже очевидно, що роль Фіделя зводиться тільки до публікацій коментарів в органі ЦК газеті Granma.

У своїй звітній доповіді Рауль Кастро знову використав давно відому термінологію антиімперіалістичної боротьби. Від березневого потепління після візиту Обами не залишилося і сліду. Знову йшлося про «спроби американського імперіалізму нав'язати свою гегемонію», про «прагнення покінчити з революцією і соціалізмом на Кубі» і навіть про «експансію НАТО до кордонів Росії». Більше того, міністр закордонних справ Бруно Родрігес назвав поїздку президента Обами «атакою на погляди, історію, культуру і символи» кубинської революції.

У бажанні Обами Кастро бачить «новий метод» Вашингтона покласти край кубинському соціалізму. Рауль Кастро ясно дало зрозуміти, що на жодні поступки США країна не піде. В наданій ним картині двосторонніх відносин Америка залишається ворогом Куби попри відновлення двосторонніх відносин і візит на острів Барака Обами. Як заявив Кастро: «Ми повинні бути напоготові зараз навіть більше, ніж раніше». За його словами, бажання Обами покласти край торгово-економічному ембарго США проти Куби можна «тільки вітати», проте він бачить у цьому лише бажання Вашингтона змінити політичний устрій на Кубі. Особливе невдоволення кубинського керівництва викликає те, що президент США намагається підірвати основи соціалістичного ладу на Кубі шляхом стимулювання приватного сектора, що народжується. Як сказав представник кубинської опозиції у вигнанні, лідер Кубинського ліберального союзу Карлос Альберто Монтанер, «після візиту Обами на Кубу диктатура в країні стала ще більше упертою і непримиренною».

Цілком очевидно, що посилення антиамериканської риторики є одним із способів продемонструвати свою лояльність до «старої гвардії» і зберегти свої позиції в цей суперечливий і складний період історії.

У своїй доповіді Рауль Кастро ясно дав зрозуміти, що в країні не буде ні «громадянського суспільства», ні багатопартійності, ні «шокової терапії», ні приватизації, ні «демократії в західному розумінні цього слова». Що ж буде?

Будуть проблеми. Передовсім економічні. Брак продовольства і товарів першої необхідності ніяк ліквідувати не вдається. У міжнародному плані теж не все гаразд. Ліва хвиля в Латинській Америці явно йде на спад. Венесуела більше не в змозі за безцінь давати нафту. Там режим все більше дихає на ладан, і в Каракасі президент Мадуро більше стурбований тим, як йому зберегти владу, коли парламент готує референдум про його дострокове звільнення з посади.

В Еквадорі і Болівії місцевим наслідувачам справи кубинської революції теж не дуже спокійно, те ж саме стосується Нікарагуа. Поколінню революціонерів і сподвижників братів Кастро знову здалося, що влада готова вислизнути з рук. І цього не тільки вони, а й їхнє близьке оточення смертельно боїться. Звідси настільки різкий поворот після багатообіцяючого візиту Обами. До того ж і по той бік Флоридської протоки досить багато противників зближення з нинішньою Кубою. Тож насіння непримиренності продовжує давати отруйні сходи.

Коментуючи підсумки з'їзду, іспаномовна газета El Nuevo Herald, яка видається у Флориді, пише, що «Кубинська революція однією ногою в могилі». «Епітафія для однієї партії» - заголовок у газеті «14 з половиною», яка, як зазначено на її першій сторінці, «робиться в Гавані». І це не проста фігура мови або перебільшення. На острові легально і напівлегально діють правозахисні організації. Зокрема, «Патріотичний союз Куби» (UNPACU) налічує близько трьох тисяч осіб. Поки небагато, але для Куби з її тотальною диктаторською системою це величезний крок уперед.

Люди похилого віку, що чіпляються за владу, змогли зняти в минулі роки більш молодих і перспективних політиків. Таких, як заступник голови Державної ради Карлос Лахе і міністри закордонних справ Феліпе Перес Роке і Роберто Робайна. На думку братів Кастро, вони стали занадто незалежними. Цю загрозу відчули і генерали армії і держбезпеки. Роберто Робайна пише картини і продає їх туристам на Кафедральній площі Гавани. В інші часи йому б не вціліти. Страх перед молодими дійшов до того, що син Рауля Алехандро Кастро Еспін і його зять Луїс Альберто Родрігес не були обрані навіть у ЦК. Проте вони залишаються в резерві і в разі непередбачених змін і подій спробують вхопити штурвал державного корабля.

Чим жорсткіше звучала риторика на з'їзді, тим сильніше створювалося враження, що між словами і реальністю прірва стала ще глибшою. Народ давно вже не турбує соціалізм бо статтями Фіделя в газеті Granma ситий не будеш і дітей не нагодуєш. Людей все більше цікавить, як отримати переказ від родичів у США і на отримані долари купити їжу, одяг, а якщо вистачить, то мобільний телефон, комп'ютер і підключитися до інтернету. І з цим нічого не можна вдіяти, скільки б антиімперіалістичних заклинань не промовляти.

Судячи з усього, VII з'їзд кубинських комуністів означає закінчення епохи братів Кастро і кубинського казарменого соціалізму. Ще в одній країні цей експеримент закінчується невдачею.