«Зелена лінія» чекає на зелене світло
Літак авіакомпанії «Cyprus Airways» летить із Москви до Ларнаки на годину довше, ніж літаки «Аерофлоту». Кіпрська компанія облітає по західному краю територію Туреччини. Турецький берег видно з вікна літака, але летіти прямо не можна — між Нікосією і Анкарою немає дипломатичних відносин. У аеропорту Ларнаки разом з іншими пасажирами нашого рейса проходить паспортний контроль юнак східної зовнішності. Дівчина-поліцейський щось довго з’ясовує з ним англійською. Виявляється, парубок — турок і не громадянин Республіки Кіпр. Поліцейські відразу починають підозрювати, що він прямує до так званої «Турецької Республіки Північного Кіпру»... Кіпр — єдина поділена країна Європи.
У 1974 році, після інспірованого афінським режимом перевороту проти уряду президента Макаріоса, армія Туреччини під приводом захисту турецького населення зайняла 37% території острова. У 1983 році було проголошено «Турецьку Республіку Північного Кіпру», яку визнає лише Анкара. Наразі на острові вже понад місяць тривають переговори між президентом Республіки Кіпр Глафкосом Клірідісом та лідером ТРПК Рауфом Денкташем. Обидві сторони заявляють про бажання вирішити кіпрську проблему до 2004 року — коли Республіка Кіпр планує стати членом Європейського Союзу.
Пізно ввечері один із кіпрських телеканалів показує репортаж із Північного Кіпру. Журналіст подовгу розмовляє з турками-кіпріотами — з кимось англійською, але більшість говорить грецькою. Багато героїв репортажу родом із південної частини острова, вони згадують свої будинки та сусідів. Усі говорять одне й те саме: турки- і греки-кіпріоти повинні жити в одній державі. Щоправда, багато хто висловлюється за її конфедеративний лад, який відстоює на переговорах Денкташ. Але й критики на адресу останнього з боку турків-капріотів у репортажі звучить більш ніж достатньо. Денкташ очолює турецько-кіпрську громаду фактично понад 40 років, відтоді, як у 1960 році став головою палати турецької громади. Не всі турки-кіпріоти ним задоволені, але, як пояснює відомий кіпрський поет Йоргос Молескіс, сили, які підтримують Денкташа, в Туреччині дуже сильні.
«Зелена лінія», що закріпила поділ Кіпру на грецьку і турецьку частину, і вишки миротворців ООН, які патрулюють лінію поділу, цілком несподівано з’являються на одному з горбів Нікосії. За металевою сіткою стоять турки і роздивляються машини, що проїжджають грецькою стороною. Автобус повертає, і з другого боку турецького пагорба видніється невеликий будинок, що буквально приліпився до сітки «зеленої лінії». На галявині турецька сім’я п’є каву. Неподалік контрольно-перепускний пункт на окуповану територію. З грецької сторони — невелике дерево, обвішане паперовими стрічками і листочками зі словами пам’яті про 1493-х греків-кіпріотів, які зникли безвісти під час вторгнення турецької армії. Зовсім близько до КПП — дві бетонні стіни із фоторозповіддю про звірства турків на окупованій території. У сусідньому будинку — Посольство Греції. Майоріє порваний синьо-білий прапор — наш екскурсовод пояснює, що турки періодично по ньому стріляють.
До речі, грецький прапор дуже часто можна побачити на території Республіки Кіпр. Закон дозволяє грекам-кіпріотам вивішувати на своїх установах прапор Греції, а туркам — турецький. На одному з гірських схилів у північній частині Нікосії турки виклали з білих і чорних каменів стяг ТРПК — дуже схожий на турецький, тільки з двома смугами внизу і вгорі полотнища. Поряд — півмісяць і надпис під ним: «Я турок, і гордий цим». Монументальну композицію видно і з вікна літака, і за багато кілометрів з шосе, що веде до Нікосії. Але навіть якби цього прапора не було, забути про поділ острова все одно неможливо. Майже 170 тисяч жителів Республіки Кіпр — біженці з півночі. Раз у раз виявляється, що ваш співрозмовник, чи то екскурсовод, водій таксі, бармен чи держслужбовець, родом із одного з окупованих турецькою армією міст або сіл.
«Чи зможуть греки і турки-кіпріоти знову жити в одній державі, беручи до уваги відмінність культур, релігій, нарешті, розрив у економічному розвитку півдня і півночі Кіпру», — запитую я речника уряду Республіки Кіпр Міхаліса Папапетру. «Звичайно, — у рамках федерації двох громад, — відповідає він. — Турки-кіпріоти будуть самі займатися своєю освітою, культурою, як і багатьма іншими питаннями. Але потрібен центральний уряд, що має усі повноваження для того, щоб зберегти єдину країну. Природно, він буде визнавати принципи політичної рівності. Буде зроблено все для ефективної участі сторін в управлінні державою.
Стан економіки окупованої частини вельми плачевний, тому що Північний Кіпр прив’язав свою економіку до економіки Туреччини, «імпортував» інфляцію та всі інші проблеми турецької економіки. У разі вирішення кіпрської проблеми подальше існування відмінностей в економіці півдня і півночі було б рівнозначне тому, щоб зберігати бомбу в основі нашого суспільства. Ми повинні мати одну економіку, одну валюту, одну систему розподілу ресурсів. Ми хочемо підняти економіку Північного Кіпру до рівня нашої.
Президент Клірідіс запропонував демілітаризувати острів — турецька армія йде, армія Кіпру ліквідується — і використати зекономлені на цьому гроші для інвестицій в економіку Північного Кіпру. Але, на жаль, цією пропозицією знехтували.»
Сьогодні кіпріоти з грецької і турецької громад найчастіше зустрічаються за кордоном. У Осло в 1998 році було створено групу з 25 греків- і 25 турків-кіпріотів, мета якої — допомогти встановити контакт і налагодити відносини між громадами. Жителі Північного Кіпру можуть приїхати на південь, багато хто тут працює, розповідає Йоргос Молескіс. Греки-кіпріоти потрапити до ТРПК не можуть. Її штамп у паспорті розцінюється як визнання сепаратистської ТРПК. Це треба пам’ятати і туристам: якщо у вашому паспорті буде такий штамп — ви автоматично станете «нев’їзним» для влади як Республіки Кіпр, так і Греції.
На переговорах грецька сторона постійно наполягає на тому, що разом з турецькою армією острів повинні залишити і переселенці з Туреччини. «Сьогодні на півночі живуть 115 тисяч переселенців і 80 тисяч турків-кіпріотів, — говорить Міхаліс Папапетру. — Це справа принципу, що переселенці повинні залишити Кіпр, природно, з найменш болючими наслідками для себе. Якщо турецько-кіпрська сторона загалом погодиться з тим, що переселенці повинні залишити острів, ми будемо лояльними під час розгляду гуманітарного аспекту проблеми».
На переговори Глафкоса Клірідіса і Рауфа Денкташа дійсно покладають великі надії як греки-, так і турки-кіпріоти. Але Денкташ, як і раніше, наполягає на конфедерації, відгуки міжнародних посередників про переговори не йдуть далі констатації «наявності у сторін серйозних конструктивних намірів». Центральні афінські газети декілька тижнів тому повідомляли про кораблі зі зброєю із Туреччини, які розвантажилися на півночі Кіпру. Російські ж видання публікували інформацію про закупівлю Республікою Кіпр сорока російських бойових вертольотів. «Інформація про те, що ми купили 40 вертольотів у Росії, неправдива, — впевнено заявляє Міхаліс Папапетру. — Крім усього іншого, Республіка Кіпр не має для цього у своєму розпорядженні достатніх коштів. Баланс між окупаційними силами і армією Республіки Кіпр — шість до одного на користь окупантів. Ми знаємо, що збільшення озброєнь не допоможе вирішити проблему. Тому й запропонували демілітаризувати Кіпр. Але турки не приймають цього через свою ілюзію, що завдяки військовій присутності і зброї вони зможуть приєднати до Туреччини хоч би частину Кіпру. Цього ніколи не буде. Якщо вони будуть продовжувати у такому дусі, це буде означати кінець європейських амбіцій Туреччини. У будь-якому разі, доти, доки кіпрська проблема не вирішиться і Кіпр не буде демілітаризовано, ми маємо право посилювати наші оборонні можливості.»
У березні, після перерви на Курбан-Байрам, починається новий раунд переговорів Клірідіса і Денкташа. Зовсім недовго залишилося до 2004 року, коли Кіпр чекає на вступ до ЄС. Ще раніше, у лютому 2003 року, закінчаться повноваження Глафкоса Клірідіса, і Кіпр буде обирати нового президента. Який саме Кіпр — новий чи старий, поділений чи єдиний — запитання, відповідь на яке хочуть якнайшвидше отримати по обидві сторони «зеленої лінії».
Автор висловлює подяку Посольству Республіки Кіпр в Україні за допомогу в підготовці матеріалу
