Згадка про Азію

Єдиним за багато місяців візитом, який здійснив російський президент Борис Єльцин, стала його подорож до Центральної Азії. Після кількох перенесень єльцинських візитів — тільки до Казахстану двічі, про нездійсненну харківську зустріч російського та українського президентів я вже й не згадую — господарі до останнього дня не могли повірити в своє щастя. А тим часом рішення відвідати саме цей регіон є цілком логічним iз політичної точки зору. І не тільки тому, що в Єльцина, про необхідність добровільної відставки якого почали говорити не лише комуністи, але й добропорядні «лужковці», з’явився шанс довести свою працездатність, але й тому, що в Центральній Азії в Росії ще залишаються певні важелі впливу.

Не варто не помічати, що в Європі таких важелів завдяки економічній і фінансовій кризі стає дедалі менше й Росія потроху позбувається тут ролі лідера: навіть традиційно лояльний до Москви білоруський режим починає усвідомлювати, що тут вже нічого не вхопиш. А в Азії роль Росії інша — це роль країни із військом.

Сьогодні, коли афганські таліби підійшли до кордонів з Узбекистаном, а в Таджикистані ісламська опозиція перетворюється на органічну частину місцевої політичної еліти, питання майбутнього владних структур, створених у колишніх радянських республіках Центральної Азії після краху СРСР, перестає бути суто теоретичним. Звичайно, це більше стосується Узбекистану, аніж Казахстану, але й Єльцин розпочав своє турне саме з Ташкенту, а не з Астани. У Назарбаєва свій інтерес: він вирішив іти на вибори й у ситуації передвиборної кампанії — хай вона й організується за казахстанськими правилами — йому аж ніяк не потрібно сваритися з Москвою — і з огляду на російське населення, і з погляду можливої підтримки певними московськими політичними й підприємницькими колами нібито головного конкурента Назарбаєва — колишнього прем’єр-міністра Акежана Кажегельдіна. Навпаки, приїзд Єльцина виявився прекрасною можливістю для реанімації старих інтеграційних гасел Назарбаєва — гасел, які аж ніяк не потрібні сьогодні казахстанській еліті, але традиційно подобаються виборцям...Отже, поїздка Єльцина виявилася святом, потрібним усім. Що прикро для політиків — і не тільки для них — після свят завжди починаються будні...

Москва

№195 13.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»