Жалібна пісня фашиста
У Румунії щороку набувають дедалі більшої популярності партії ультраправого спрямування. У цьому країна не дуже відрізняється від інших європейських держав, де подібні політичні сили також користуються немалою підтримкою. У цій країні невдовзі відбудуться парламентські і президентські вибори. Перемога на них політиків-«ультра» може поставити під загрозу прагнення країни вступити до Євросоюзу. (Перед аналогічною проблемою раніше постала Словаччина часів Владіміра Мечіяра). Чи вистачить далекоглядності у румунського виборця не «повестись» на ультраправі заклики? Наскільки далеко готові піти політики, подібні Корнеліу Вадиму Тюдору, аби заволодіти голосами виборців?
Корнеліу Вадим Тюдор, найбільш радикальний політичний діяч Румунії антисемітського й ультранаціоналістичного спрямування, посилено намагається переконати людей, що він змінив свої погляди. Для більшості журналістів й учених мужів від політики Румунії це самопроголошене прикрашене перетворення виглядає тільки як черговий політичний фарс важливої персони з видатним акторським талантом.
Якби Тюдор був простим політичним клоуном, то питання, чи справді він усе ще ненавидить євреїв, не мало б значення. Але Тюдор має політичну владу, на яку треба зважати. Оскільки на горизонті вже маячать парламентські та президентські вибори, кожен хоче знати, ким же він все ж таки є.
Тюдор був придворним поетом екс- диктатора Ніколае Чаушеску. Він підтримував Секурітате (таємну поліцію Румунії епохи комунізму) і вихваляв патріотизм Чаушеску. Коли комунізм провалився, він у кожній невдачі, що виникала у процесі реформ, звинувачував «іноземців», маючи на увазі Захід, етнічну угорську меншину Румунії, і особливо євреїв. Насправді, він розвивав культ маршала Іона Антонеску, румунського диктатора 1940 —1944 років, союзника Гітлера — того, хто був винен у масовому вбивстві приблизно 200000 євреїв. Шаленство риторики Тюдора, спрямованої проти кожного, хто виступав проти нього, досягло надзвичайних висот, небачених з епохи фашизму.
У 1990 Тюдор відкриває щотижневий журнал, за допомогою якого він підбурював порочні й реакційні кампанії. Невдовзі після цього він створив ультранаціоналістичну партію «Велика Румунія» (PRM), а також так званий «список зрадників нації», до якого увійшов майже кожен відомий діяч політики або культури. Він погрожував (або обіцяв), що злочинців зберуть разом на стадіонах і розстріляють за допомогою кулеметів, якщо він прийде до влади.
Хоч Тюдора притягували до численних судових процесів про наклеп, його не можна було примусити замовкнути. На загальних виборах 2000 року, оскільки правляча правоцентристська коаліція приєдналася до PRM, остання отримала приблизно 20% голосів виборців і стала другою за величиною в парламенті. Тюдор згодом фінішував другим у президентських виборах.
Потім, кілька місяців тому, Тюдор раптово оголосив, що в нього було релігійне прозріння, внаслідок чого він змінив свою думку стосовно євреїв. Він визнав, що був антисемітом, але стверджував, що Бог відкрив йому очі і що він тепер любить євреїв настільки, наскільки він раніше їх ненавидів.
Справді, він почав просити пробачення за його ранні антисемітські висловлювання, сповнені ненависті. Людина, яка колись сказала, що могла б «добре уявити собі світову культуру без євреїв», тепер заявляла, що усвідомила значення євреїв для світової культури. Він оголосив, що найняв Ейала Арада, відомого ізраїльського спін-доктора (фахівця зі створення та поширення чуток у ході передвиборної кампанії), провести його кампанію з виборів президента. «Євреї» більше не є його ворогами, сказав він; вони навіть працюють для нього.
Але Тюдор не зупинився на багатослівних вибаченнях. Він профінансував відкриття пам’ятника вбитому внаслідок замаху ізраїльському прем’єр-міністру Іцхаку Рабину в Брашові у Трансільванії. З цієї нагоди Тюдор надягнув ярмулку і понад дві години говорив про свій «філосемітизм». Інші представники PRM, яким Тюдор також надягнув ярмулки, знічев’я переминалися з ноги на ногу.
Хор співав румунських і єврейських пісень, і кожен клявся, що Вадим буде «наступним і першим християнським президентом» Румунії, незважаючи на ярмулку! Потім Тюдор, який колись заперечував Голокост, очолив делегацію PRM для покладання вінків в Освенцимі, де визнав факти винищування євреїв в Румунії.
Що лежить в основі цього політичного опортунізму? Тюдор знає, що його успіх на виборах 2000 року вже в минулому. На червневих виборах до місцевих органів влади PRM зазнала невдачі. У листопаді в дійсно велику битву вступлять соціал- демократи (PDSR) і центристське об’єднання Демократичний альянс. Тюдор не має шансів стати «першим християнським президентом Румунії». Його єдиний шанс отримати хоча б частку влади — це вступити в коаліцію, для чого він мусить виглядати хоча б частково таким, що заслуговує на повагу.
Фактично, стратегія Тюдора може спрацювати, оскільки екс-комуністична партія PDSR на чолі з президентом Іоном Ілієску та прем’єр-міністром Адріаном Настасе, імовірно, не виступатиме проти такого об’єднання, якщо це дасть їм більшість голосів на загальних виборах у листопаді. Вони відчайдушно намагаються чіплятися за владу, хоч там що, і тому вони не ставитимуть під сумнів демократичну спрямованість Тюдора. Адже, зрештою, вони вже правили разом із PRM з 1992 по 1996 рік.
Все ж є одна заковичка: Румунія готується вступити до ЄС у 2007 році, а з PRM в уряді — партією, затаврованою як екстремістська й антисемітська, процес інтеграції може затягнутися. Ніяке керівництво ЄС не захоче запросити до свого клубу уряд Румунії, в якому є ще потворніша версія Ле Пена і Хайдера. Тому Тюдору вкрай потрібен хоча б тонкий наліт демократичної респектабельності. Тюдор, здається, сподівається, що, надягнувши ярмулку і публічно пожурившись про свій антисемітизм, він обдурить деяких наївних західних політичних діячів.
Але нікого не слід вводити в оману. Попри свої політичні зиґзаґи, Тюдор був надзвичайно послідовним. Він завжди думав і писав, що «євреї» принесли в Румунію капіталізм, комунізм, спіритизм, алкоголізм, декадентське кіно Голівуду та порнографію. Але ці публічні висловлювання більше не спрацьовують не тому, що румуни так не думають (багато з них, звісно, думають саме так), а тому, що весь спектр політичних сил від лівих до правих хоче бути частиною Європи і не підтримає будь-кого, хто ставить досягнення цієї мети під загрозу.
Таким чином, обійми, які Тюдор розкрив євреям, — це лише зручна позиція. Якщо Париж був вартий меси для французьких королів минулого, то Бухарест вартий ярмулки для Тюдора.
