Зізнання в коханні...

Корейський професор пан Хо Сун Чьол, опублікував мемуари про своє перебування в Україні, зі знаковою назвою «Україна — моя любов».

«Із березня 2006 року по червень 2008 року я перебував на посаді посла Республіки Кореї в Україні. Мені дуже пощастило, що я, непрофесійний дипломат, отримав таке відповідальне призначення та зміг зробити свої перші кроки в дипломатичній службі. Але мені пощастило навіть більше, тому що я отримав можливість жити і працювати саме в Україні, яку люблю більше за всі інші країни», — пише пан посол у своїх спогадах.

«Україна — моя любов» вийшла наприкінці минулого року в Кореї. Узагалі, в Україні існують проблеми з перекладачами з корейської на українську, тому над перекладом працювали майже п’ять місяців — робота йшла повільно. Український варіант видання містить на 30% менше тексту, ніж його корейський екземпляр. Тим не менше, вихід книги в Україні надзвичайно довгоочікувана подія для його автора, а також для всіх його співвітчизників проживаючих на Україні.

За неофіційними даними на території України проживає близько 20 тисяч етнічних корейців. Лише 13 тисяч мають українське громадянство. Інші компактно проживають в районі Херсонської, Миколаївської областей та Криму, орендуючи та обробляючи земельні ділянки.

Примусове переселення 70 років тому досі змушує їх жити без юридичного оформлення, а відтак без громадянських прав. Оскільки корейці живуть в Україні нелегально, їхні діти не мають права на навчання в українських закладах освіти. Тому їхня доля — залишатися жити в сільській місцевості й продовжувати діяльність батьків або переїжджати до Росії в якості дешевої робочої сили. Простіше кажучи, життя таких сімей мало чим відрізняється від життя біженців.

Пан Хо вивчав слов’янські мови у Сполучених Штатах Америки, оскільки кордони за часів Радянського Союзу були закритими. На той час у Кореї була заборонена будь-яка література російською, тому навчання ставало просто неможливим. Після здобуття освіти працював два роки у Гарварді, а потім був призначений на посольський пост, не маючи жодного дипломатичного досвіду. Проте щира любов до України і бажання вивчати нашу мову, культуру та традиції, допомагали Хо Сун Чьолу скоріше адаптуватися до країни і до посади. «Росія — це моя спеціальність, а Україна — це моя любов», — каже посол.

Першими досягненнями нового посла на посаді був візит Президента Віктора Ющенка до Кореї та запровадження безвізового режиму в’їзду в Україну для громадян Республіки Корея.

З-під пера Хо Сун Чьола вийшло шість книг. Усі вони є пов’язаними із Україною. За ініціативи професора в Кореї було відкрито перший кабінет українознавства, що містив українські книги та речі побуту. Вже згодом відкрилася і перша кафедра української мови. Сам пан Хо вивчає українську мову, але зізнається, що володіє нею, ще недостатньо, проте на слух сприймає чудово — розуміє кожне слово.

Ще до призначення на посаду, пан Хо був ініціатором створення першого корейсько-українського словника, і звернувся до свого колеги, українського професора Івана Бондаренка упорядника японсько-українського словника з проханням про таку роботу.

Написання мемуарів зайняло два місяці натхненної праці. Читаючи інші мемуари колег-дипломатів, пан Хо відмітив, що вони дуже офіційні й сухі, зовсім не схожі на його мемуари-есе. «У моїй книзі багато переживань, почуттів, вражень, тому вона не схожа на інші», — ділиться професор.

Нині пан Хо Сун Чьол викладає східні мови на аспірантурі Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Перебуваючи на зустрічі, в дуже тісному колі лінгвістів, важко не дивуватися самому феномену професора Хо Сун Чьола. Будучи патріотом власної землі, він знайшов у серці місце для мови і культури українського народу, здавалось б, не маючого нічого спільного з Кореєю. Проте, на думку автора, книга «сповнена труднощів — українська історія схожа на історію Кореї — може цим і пояснюється мою любов до України».