Злочин без визначення

У кожного часу — свої вороги. У середині XX століття уособленням зла були фашисти. Після Другої світової війни Немезидою цивілізації стали комуністи. Сьогодні визнані ангели смерті — терористи. Слово «тероризм» проникло в підручники з права та законодавчі акти в усьому світі. До «терористичних організацій» застосовуються різні санкції, допомагати їм — також злочин. Вибухи в Лондоні 7 липня показали, що терористи на сьогодні продовжують залишатися основними носіями зла.

Однак не завжди легко визначити, хто «ними» — терористами — є. Чи організація терористична — це визначається, багато в чому, політиками. ООН регулярно видає резолюції, що засуджують тероризм, але не може дати визначення терміну.

Офіційне визначення тероризму — непереконливе. Конгрес США, наприклад, визначає тероризм як переслідування цілей примушення, залякування населення чи спроби вплинути на рішення уряду. Але в цю формулу не вписуються навіть атаки терористів, скоєні у вересні 2001 року. Якщо метою викрадачів літака було просте бажання покарати невірних, то їхня атака виходить за рамки визначення Конгресу.

Намагатися дати визначення тероризму так само, як ми даємо визначення крадіжці чи вбивству, було б помилкою. Дуже багато спірних моментів. Найкращий підхід — розглянути всі сторони тероризму й визначити, чому певні акти насильства викликають у людей страх. Тоді ми зможемо дати визначення тероризму щодо цих змінних, не роблячи жодну з них ключовою.

Три головнi предмети, щодо яких існують розбіжності — особистості жертв, злочинці й обґрунтованість їхніх мотивів.

Чи мають жертви терористів бути цивільними особами? Багато хто так вважає, але коли «Аль-Каїда» висадила у повітря судно «USS Cole», більшість сприйняла вбивство матросів як атаку терористів. Така ж логіка застосовується в керівних принципах, розроблених для застосування військовими трибуналами, створеними з ініціативи Джорджа Буша, які не розрізняють атаки на військовий персонал і цивільних осіб.

Питання стосовно особистості злочинців аналогічне. Чи можуть терористи бути солдатами чи представниками державної влади? Ісламські держави, що входять в ООН, підтримують цю позицію, і я думаю, вони праві. Міжнародний карний суд переслідує глав держави за скоєні військові злочини. Користуючись тією ж логікою, державні особи мають нести відповідальність за акти терору, скоєні з їхнього відома.

Найбільш спірний момент у визначенні тероризму добре відображає наступна фраза: «Терорист з погляду одного — борець за свободу з погляду іншого». Питання стоїть таким чином, чи можуть благі цілі виправдовувати жахливі засоби. Ісламські країни вважають, що можуть, чим вступають у протиріччя з думкою Заходу.

Прихильники терору завжди вірять, що їхня мета справедлива. Іноді це так, іноді — ні. Жоден американець не буде у захваті від ідеї назвати повстання «бостонське чаювання» актом терористичної агресії проти власності Британії. Жоден француз не дозволить назвати партизан-макі французького опору терористами. Але й ті, й інші чинили акти насильства проти майна і людей, а значить, підпадають під загальноприйняте визначення тероризму.

Є й інші складні питання. Як бути з вибухом готелю «King David» в Єрусалимі групою Штерна з метою звільнення Палестини від Британії? Хороший це терор чи поганий? Причини багатьох актів терору сягають корінням в політику, але на ділі в історії є лише кілька випадків, стосовно яких у більшості людей думки розходяться.

І ще, за цим явищем залишається запитання, що не дає спокою: в чому відмінність тероризму, чому він вимагає особливого визначення, чому ми боїмося цієї форми насильства більше, ніж інших видів злочинів?

Одна з причин у тому, що тероризм — як правило, організована діяльність. У липні 2002 року, коли єгиптянин відкрив вогонь і вбив двох людей у черзі поблизу термінала El Al у Міжнародному аеропорту Лос-Анджелеса, ФБР вирішило, що підозрюваний — не терорист, тому що діяв один. Терористи організовані, й група може продовжити свою активність навіть після затримання одного з її членів. І це робить їх небезпечнішими, ніж звичайні злочинці.

Друга причина більшого страху перед тероризмом — бажання терористів розголосити те, що приховують звичайні злочинці. Ефектний тероризм завжди в заголовках. Його не чекають, це завжди шок. Як і хороший театр, тероризм завжди розігрує певну моральну драму, і, щоб вселити жах у свідомість людей, терорист має діяти відкрито, не відчуваючи при цьому почуття провини чи сорому.

Спробуймо віднести атаки 11 вересня 2001 року до тероризму за такими критеріями: насильницький, організований, відкритий напад сторін- приватних осіб на невинних громадян, без урахування справедливості мотивів. Проблема залишиться, оскільки є протилежні приклади для всіх шести властивостей.

Іноді жертви — військові, а злочинці — держави, іноді мотив здається справедливим, а іноді одна добре озброєна людина й без організації стає джерелом терору. Лист з сибірською виразкою може викликати приватний терор. Деякі терористи відчувають почуття сорому і провини за свої вчинки.

Цим суперечливим прикладам не потрібно дивуватися. Багато визначень стикаються з подібними проблемами. Великий філософ XX століття Людвіг Вітгенштейн запропонував свій підхід до складних визначень: пояснити концепцію, використовуючи «сімейні риси». Члени сім’ї мають схожість щодо росту, відтінку шкіри і кольору волосся. Кожен з них може успадкувати спільні риси, але не всі разом. Однієї з рис може й не бути, але кожен з них відразу визнає свою спорідненість з іншими.

Те ж саме можна сказати про тероризм. У нього мінімум шість відмінних рис, але для кожної з них є винятки. Складні визначення з вбудованими винятками можуть загнати юристів у глухий кут, але в реальному світі це краще, що можна придумати.

Джордж П. ФЛЕТЧЕР — професор юриспруденції Школи права ім. Кардозо при Колумбійському університеті. Його остання книга — «Романтика на війні: Слава і ганьба в епоху тероризму».