Змагання посередників

Цими днями в Україні побували з візитами президенти Білорусі та Казахстану Олександр Лукашенко та Нурсултан Назарбаєв. Загальновідомо, що Лукашенко намагається відігравати роль посередника конфлікту між Києвом та Москвою, яка здійснює агресію проти нашої країни на Донбасі і незаконно анексувала та окупувала Крим. Не випадковим є те, що восени саме в Мінську відбулася одна з перших зустрічей між Порошенком та Путіним і саме в білоруській столиці було підписано так звані Мінські домовленості щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, які не виконує російська сторона.

І тепер виглядає, що Назарбаєв також вирішив запропонувати свої послуги як посередник. Про це він заявив учора після зустрічі з українським Президентом Петром Порошенком. Але виникає питання, чому казахський лідер запропонував їх так пізно. Адже весною Казахстан підтримав анексію Криму Росією. Також не зрозуміло, що нового може запропонувати казахський лідер, щоб російський президент виконав Мінські домовленості. І його слова про те, що Україна і Росія мають найти консенсус щодо врегулювання на Донбасі, навряд чи можуть відповідати інтересам нашої держави, яка виконує Мінські домовленості, а Росія ні.

Тому, звісно, можливо, українській владі приємно чути слова і білоруського, і казахського президента про те, що ті виступають за незалежність та територіальну цілісність України.

Добре, що за результатами переговорів Порошенка та Назарбаєва пролунали заяви про поглиблення співпраці, повного відновлення військово-технічного співробітництва між Казахстаном та Україною, закупівля казахстанського вугілля. Треба лише, щоб їх почали втілювати на практиці. Позиція Білорусі щодо України чудово зрозуміла, адже наша країна є великим ринком збуту для білоруських нафтопродуктів та іншої продукції білоруської промисловості.

Загалом інтереси і Білорусі, і Казахстану в Україні є зрозумілими, а от який інтерес України від візитів двох президентів?

«ВОНИ НАМАГАЮТЬСЯ ГРАТИ РОЛЬ ДОБРОГО СЛІДЧОГО»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Шевченка:

— З одного боку, приїзд Лукашенка і Назарбаєва до Києва свідчить про те, що Євразійський проект тріщить по швах. Очевидно, що ті люди, які завжди шукали гарантій забезпечення своєї абсолютистської влади, прораховують різні варіанти у випадку економічного і політичного колапсу Росії. Вони тепер розуміють про ненадійність гарантії їхніх режимів, які дає їм Путін, оскільки тепер уже очевидно, що влада хазяїна Кремля сиплеться.

З іншого боку, ми не маємо забувати, що і Білорусь, і Казахстан є сателітами Росії. І очевидно, що Путін намагається їх використовувати в досягненні тих цілей, які поставив щодо України, розв’язавши воєнну агресію проти неї. Думаю, вони, скоріше за все, намагаються грати роль доброго слідчого, щоб змусити Порошенка піти на умови Путіна, на досягнення компромісу на умовах Росії як переможця. Ми можемо це прослідкувати на тому, наскільки Лукашенко затягував Україну в Митний союз, намагаючись грати роль посередника. Треба пам’ятати, що ці дві персони переслідують, перше за все, інтереси власної абсолютистської влади їхніх режимів у їхніх країнах.

Тому зрозуміло, в чому може полягати їхня посередницька послуга в цій ситуації. Очевидно, що вони не відповідають вимогам посередника, одна з головних є — нейтральність і незаангажованість ні на ту, ні на іншу сторону конфлікту. Про Назарбаєва і Лукашенка такого ніяк не можна сказати, оскільки вони абсолютно заангажовані на владу Путіна, принаймні у політичному сенсі.

Щодо зацікавленості України у приїзді цих двох лідерів. Ми також можемо використовувати їх приїзд для того, щоб розхитати євразійську єдність і таким чином послаблювати Росію. Оскільки ми перебуваємо в реальному стані війни з Росією, тому що слабшою буде позиція Росії, то вигідніша позиція для нас. Але треба враховувати всі чинники, і перш за все розуміти, що ці люди є інструментами зовнішньої політики Росії.

Обама і США також використовують свій вплив для того, щоб позбавити Путіна його попутників і тим самим послабити Росію. І тут Україна також може відігравати певну роль, і не випадково Президент Порошенко заявив про те, що Україна може посприяти поверненню Білорусі в Східне партнерство. Звісно, що у такому форматі є мало зиску. Але це може бути форматом для покращення відносин між Білоруссю і ЄС.     

«НАЗАРБАЄВ НАМАГАЄТЬСЯ ПІДНЯТИ СТАТУС СВОЄЇ ДЕРЖАВИ»

Досим САТПАЄВ, директор казахстанської Групи оцінки ризиків:

— Від самого початку конфлікту між Україною і Росією президент Назарбаєв заявляв, що готовий виконувати роль посередника і модератора. Але ще навесні цього року Казахстан припустився двох помилок, по-перше, визнавши референдум у Криму, заявив, що українським керівникам треба було більше займатись економікою і менше — політикою. І тоді були дві ноти протесту з боку українського МЗС.

Але, починаючи з літа, керівництво Казахстану стало активно дистанціюватися від будь-якої явної підтримки Росії в цьому питанні і зробило акцент на необхідності переговорного процесу в ролі такого посередника.

Якщо поглянути на пострадянський простір, Путін найчастіше веде переговори, зокрема по телефону, лише з президентом Назарбаєвим.

Можна припустити, що Казахстан з урахуванням частоти контактів із Москвою має певну можливість щось висловити Росії. Але необов’язково це говорить про те, що Росія виконуватиме якісь пропозиції Казахстану. Принаймні як канал донесення інформації до Путіна Казахстан міг би розглядатися.

Більш того, приїхавши до Києва для переговорів із Порошенком, Назарбаєв намагається підняти статус своєї держави як країни, яка готова відіграти певну роль у цьому конфлікті. У Лукашенка, який теж пропонує послуги посередника, абсолютно інше завдання — він намагається відновити відносини з Заходом: ЄС і США. А для Назарбаєва важливо їх зміцнити і більш того — можливо, підвищити свою значущість.

Що стосується заяви Назарбаєва за підсумками переговорів із президентом Порошенком про домовленість щодо постачань вугілля з Екібастузького вугільного родовища. Річ у тім, що деякі великі російські підприємства й електростанції, які купували це вугілля, перейшли на газ, тому Казахстан активно шукає нові ринки збуту.

Хочу зазначити, що ще влітку Казахстан заявляв про те, що готовий відновити всі економічні відносини з Україною. Більш того, казахське керівництво заявило про те, що хотіло б залучити український бізнес як інвестора в казахстанську економіку. Це пов’язано з тим, що тут теж є проблеми. Обсяг інвестицій скоротився в Казахстані, нам доводиться розпаковувати національний фонд. І, звісно, казахстанський бізнес зацікавлений у тому, щоб посилити присутність в Україні. Пояснюється це тим, що ситуація в Росії нестабільна.

Економічні контакти Казахстану й України розширяться, але я не став би їх перебільшувати. Для Казахстану Україна не є стратегічним партнером. Проте Казахстан зацікавлений у приході українських інвестицій не в сировинну сферу, а в сферу інновацій, сільського господарства, технологій.

— А як ви оцінюєте заяву Порошенка щодо відновлення повної військово-технічної співпраці між двома країнами?

— Я не став би її переоцінювати. Всі розуміють, що в Україні був потужний воєнно-промисловий потенціал. У нас теж були військові заводи. Але основна закупівля у нас іде з Росії. У Казахстані обговорюється питання скорочення залежності від Росії у військово-технічній співпраці, тому що є певний ризик для національної безпеки Казахстану. І зараз наша країна підтримує військово-технічну співпрацю із США, Китаєм, Туреччиною. Думаю, що у військовій співпраці з Україною будуватимуться якісь точкові проекти. Наскільки я знаю, зараз відбувається модернізація казахських збройних сил, і якщо українська сторона запропонує вигідні умови, то Казахстан не відмовиться хоча б тому, що Казахстан купує зброю, або зброю йому дарують як жест доброї волі багато країн.