Змусити поважати себе,

Кандидат філософських наук, політолог Ірина БУГРОВА міркує над перспективами білорусько-російських відносин, про те, яка Білорусь потрібна Росії, та про те, яка Білорусь потрібна самим білорусам.

— Ірино Іванівно, для початку нашої розмови пропоную пригадати теракт у центрі Мінська в ніч з 3 на 4 липня під час святкування Дня незалежності, коли постраждали десятки людей. Тоді однією з версій називався «російський слід». А окремі аналітики в нас вважають, що Росії в принципі вигідна дестабілізація в Білорусі. Мовляв, тоді б росіяни під шумок кризи влади в нашій країні могли б в’їхати сюди на білому коні.

— Особисто я не бачу тут такого очевидного й прямого взаємозв’язку. Навіщо об’єднуватися з країною, де також відбуваються терористичні акти, де немає стабільності й порядку? Як тоді російська влада пояснить своїм громадянам вигоду можливого щільнішого союзу з Білоруссю? До того ж, після згаданого вами вибуху минуло вже багато часу, й більше нічого подібного ні в Мінську, ні в інших білоруських містах не сталося.

У зв’язку з цим хочу зауважити, що не треба шукати «російського сліду» там, де його немає.

— І все ж таки не можу оминути увагою ще одну «лякалку» приблизно із цієї ж серії. Досі ходять чутки, що новий білоруський парламент можуть представляти проросійськи налаштовані депутати, які з часом захочуть змінити владу в країні...

— Цей сценарій не враховує двох дуже важливих чинників.

По-перше, влада в країні може помінятися, коли народне невдоволення перевищить усі припустимі межі — нестримне зростання цін, урізування зарплат, масові скорочення робочих місць і т.д.

По-друге, плануючи деякі ходи з нібито проросійськи налаштованими депутатами, слід цілковито знівелювати значущість наших спецслужб, які останнім часом дуже підтяглися. Тож цей сценарій не витримує жодної критики.

— Проте наші депутати можуть дати своє «добро» на розміщення російської ядерної зброї на білоруській території. Імовірність такої «адекватної» відповіді на базування американських компонентів ПРО в Чехії й Польщі неодноразово публічно обговорювали російські генерали при великих погонах і посадах.

— Не вважаю, що наше керівництво неадекватно ставиться до можливої появи ядерної зброї на білоруській землі й до того, які наслідки це може мати.

На жаль, російський істеблішмент часто діє досить незграбно та з імперський позицій. Ця незграбність виявилася й щодо України, й щодо Грузії. Так, ми пов’язані з росіянами рамками військово-політичної доктрини. Зараз планується створити єдину систему протиповітряної оборони. Але розміщувати тут ядерну зброю... Піти на таке означає зважитися на грандіозний скандал. З усіма витікаючими...

— Наразі багато скандального й напівскандального відбувається в приході російського капіталу на нашу землю. Ви самі навряд чи будете спростовувати той факт, що росіяни хочуть задушити нас у своїх «економічних обіймах». Багато знакових білоруських підприємств скуповує саме російський капітал. Восени цього року в центрі Мінська має стартувати проект з будівництва об’єктів нерухомості загальною вартістю близько 30 млрд. доларів. За попередньою інформацією, цей проект курирували москвичі.

— У самому факті приходу російського капіталу на білоруську землю нічого поганого немає. Адже останніми роками рух фінансів дедалі більше стає інтернаціональним. У Польщі, Чехії, Угорщині в тамтешній економіках узагалі командують іноземні інвестори. Уся річ у тім, ЯКИЙ САМЕ капітал приходить до країни. Які він несе традиції бізнесу, технології вчорашнього або завтрашнього дня, який менталітет і яку ступінь законослухняності й коректності. Чого там приховувати, російський капітал тільки-но відмився від великої крові, що потоками лилася під час перерозподілу власності й дикого капіталізму в Російській Федерації.

Авжеж, ці обставини не можуть не турбувати. Поки ще не пізно зробити відповідні висновки. Сказати, що наш президент не бачить подібної небезпеки, мені здається, не можна. Останнім часом до Білорусі пішли певні потоки інвестицій із Західної Європи. Турки нещодавно купили одного нашого стільникового оператора за півмільярда доларів.

Але тут головна проблема все ж таки закладена в іншому — самою диверсифікацією інвестиційних потоків незалежність країни кардинально не зміцниш. Уся річ у тім, що білоруська бізнес-еліта перебуває в зачатковому стані. Наша влада, на жаль, не хоче бачити очевидних речей. Набагато простіше патронувати власних капіталістів, ніж відстежувати «правильність» і ступінь «хорошості» інвестиційних потоків ззовні.

— Деякі із цих потоків патронувати або контролювати стає дедалі складніше. Наприклад, питання, хто будуватиме атомну станцію в Білорусі, вже не стоїть — це, скоріш за все, будуть росіяни.

— Так, російський великий бізнес віддає перевагу кулуарним операціям. Але одразу зауважу, що на його місці, при створенні сприятливого середовища діяльності, точнісінько так само діяв би й інший великий бізнес.

Хоча особисто я не можу сказати, що росіяни сплять і уві сні бачать, як через ту чи іншу схему якнайшвидше підпорядкувати собі Білорусь. Новий російський президент Дмитро Медведєв приділяє рівно стільки уваги Білорусі, скільки вона, на його думку, тепер заслуговує. Він, як і все російське керівництво, чудово розуміє, що Білорусі не вдалося відірватися від Росії. Тому основні пріоритети для останньої — це «Велика вісімка», Грузія й відносини з Європою. Ситуація для офіційної Москви спрощується й тією обставиною, що вона враховує глобальні світові тенденції, а офіційний Мінськ не особливо цього прагне.

— Але Олександр Лукашенко в останні місяці досить серйозно налаштований на кардинальне поліпшення відносин із Заходом, і особливо — країнами Європейського Союзу. Відбулося стільки зустрічей високопоставлених осіб білоруського МЗС і президентської адміністрації із керівництвом багатьох впливових європейських країн і структур...

— Так, ми намагаємося дистанціюватися від Росії. До речі, Білорусь у будь-якому разі утикається в Європу. Одне питання — якою частиною...

Наша країна пов’язана з європейськими ринками. Вона могла б розширити цю співпрацю до набагато більшого рівня. У нас дуже багато різних сфер діяльності, в яких ми могли б ефективно співпрацювати, — високі технології, агротуризм, енергетика, логістика (Білорусь розташована на перетині найважливіших трас і маршрутів).

Щоб вийти на такий рівень співпраці, зараз ведуться відкриті й закриті переговори з нашими західними партнерами. Але багато чого утикається в питання демократизації. Це й забезпечення свободи засобів масової інформації, й розширення повноважень органів місцевої влади, й проведення прозорих і вільних виборів.

Наша влада має реформуватися. У нас, до всього іншого, зараз має місце криза управління. Найкращі креативні управлінці виїжджають до тієї ж таки Росії, України. Ті, хто залишається в Білорусі, пов’язані жорсткими, нерідко контрпродуктивними правилами гри.

Білоруський бізнес у низці випадків йде в офшорні зони на Кіпрі, а потім під виглядом іноземних інвесторів приходить назад сюди. Кому й навіщо це треба? Чому тут усе має здійснюватися через цетральну владу й на ній же замикатися? Чому не делегувати частину повноважень і самостійності білоруському бізнесу, який зараз народжується?

Це буде в інтересах і самого бізнесу, й влади, й усієї білоруської держави. І таку владу підтримуватиме не лише бізнес, що створює нові робочі місця, не лише платники податків, які ці робочі місця займатимуть, а й опозиція.

Консолідувати білоруське суспільство можна лише знайшовши загальні шляхи вирішення проблем.

— Останнє й провокаційне в чомусь запитання. А яке білоруське суспільство, й узагалі — яка Білорусь потрібна й цікава Росії?

— Хоч я за національністю й росіянка, мене мало хвилює, яка Білорусь потрібна Росії. Головне, яка Білорусь потрібна білорусам. Якщо наше суспільство консолідується й стане більш монолітним, якщо ми зможемо відповідати на будь-які виклики часу, то й росіяни до Білорусі почнуть ставитися як до самодостатньої, цікавої й ефективної країни.