Знакова промова в Каїрі

Проповідник, історик, економіст, високоморальна людина, вчитель, критик, воїн, імам, імператор. За шквалом цих слів можна навіть забути, що Барак Обама — це президент Сполучених Штатів Америки.

Чи зуміє він своєю лекцією перед ретельно відібраною аудиторією в Каїрському університеті змінити уявлення світу й вилікувати вікові рани у відносинах між мусульманами та християнами? Чи допоможе вона усунути арабо-ізраїльську трагедію, що налічує понад 60 років? Якби ці проблеми можна було вирішити за допомогою слів, можливо.

То була розумна промова, що пролунала з вуст Обами. Її можна вважати і м’якою, і нещадною — в залежності від побажань слухачів. А його слухачами були всі ми. Він вихваляв іслам. Він любить іслам. Він захоплюється ісламом. Він любить християнство. І він захоплюється Америкою. Чи знаєте ви, що в Америці живе сім мільйонів мусульман, що в кожному штаті США є мечеті, що Марокко була першою країною, яка визнала Сполучені Штати, що ми зобов’язані боротися проти стереотипних уявлень про мусульман так само, як мусульмани повинні боротися проти стереотипних уявлень про Америку?

В промові прозвучала й важка правда, трохи пом’якшена, щоб не зачепити почуття ізраїльтян. Заперечення фактів єврейського Голокосту «безпідставне, безкультурне та огидне», — сказав він, абсолютно очевидно адресуючи це зауваження Ірану. Ізраїль заслуговує на безпеку, а «палестинці повинні відмовитися від насильства».

Сполучені Штати наполягають на дводержавному розв’язанні ізраїльсько-палестинського конфлікту. Він сказав ізраїльтянам, що необхідно повністю припинити колонізацію Західного берега. «Сполучені Штати не визнають законність ізраїльських поселень, будівництво яких триває».

Палестинці зазнали великих страждань, живучи без батьківщини. «Ситуація для палестинського народу нестерпна», — заявив Обама, зауваживши, що Сполучені Штати не будуть відвертатися геть від «законного прагнення палестинців до створення власної держави». Ізраїлю необхідно зробити «конкретні кроки» для досягнення прогресу в повсякденному житті палестинців, зробивши це частиною шляху до миру. Ізраїль повинен визнати страждання палестинців і право Палестини на існування. Оце так. Ціле покоління ізраїльтян прожило, не чуючи подібної критики з вуст американського президента. Це було схоже на кінець сіоністської мрії. Чи існував взагалі на світі Джордж Буш?

На жаль, існував. Насправді, звернення Обами часом звучало так, неначе він проводив капітальний ремонт після правління Буша, ніби він приїхав у мусульманський світ, щоб розібрати завали конфронтації та прибрати понівечені трупи. Президент Сполучених Штатів — це разюче! — визнав провали своєї країни, визнав, що вона дуже сильно відреагувала на події 11 вересня, створивши в’язницю в Гуантанамо. Він ще раз нагадав усім нам, що закриває цю в’язницю. Непогано, Обама.

Потім настала черга Ірану. Спроби однієї держави стати володарем ядерної зброї ведуть до «небезпечного шляху» всіх нас, особливо на Близькому Сході. Ми повинні запобігти ядерній гонці озброєнь. Але до Ірану як до країни треба ставитися з повагою. Ще більш вражає те, що Обама нагадав нам, як Сполучені Штати потурали поваленню демократично обраного уряду Моссадика в Ірані в п’ятдесяті роки. «Важко подолати десятиріччя недовір’я».

Були в цій промові й інші моменти: демократія, права жінок, економіка, декілька хороших цитат з Корану («Хто уб’є безвинного, це те саме, наче він убив все людство»). Влада повинні поважати «весь свій народ» і свої меншини. Він згадав єгипетських коптів-християн; навіть ліванські християни-мароніти заслуговували на його увагу.

А коли Обама сказав, що деякі уряди, «перебуваючи при владі, безжалісно придушують права інших», припустимо слухняна аудиторія вибухнула оплесками. Не дивно, що єгипетська влада хотіла вибрати ті частини з промови Обами, які підходять для народу Єгипту. Він дуже, дуже незадоволений поліцейським режимом Хосні Мубарака. Звичайно, ім’я Мубарака Обама не згадав жодного разу.

Слухачі знову й знову говорили собі: «Обама нічого не сказав про Ірак» — але ось дійшла черга й до нього («непотрібна війна: наші бойові бригади полишать цю країну»). «Але він не згадав Афганістан» — і ось Обама говорить про Афганістан («ми не хочемо тримати наші війська в Афганістані: ми з радістю повернемо кожного з наших солдатів додому»). Але коли він почав говорити про «коаліції 46 держав» у Афганістані (вельми хитромудрий підрахунок), промова Обами стала дуже схожа на виступи його попередника. І звичайно ж, тут ми зіткнулися з неминучою проблемою. Як відмітив палестинський вчений Марван Бішара, дуже легко «виявитися засліпленим» президентською пишністю. Так, виступ був вражаючим. Але якщо вивчити текст, там можна знайти деякі прорахунки.

Під час і після доброзичливої критики на адресу Ірану він жодного слова не сказав про приблизно 264 ядерні боєзаряди, які є у Ізраїлю. Він докорив палестинцям за їхнє насильство — за «пуск ракет у сплячих дітей та підриви немолодих жінок в автобусах». Але він нічого не сказав про ізраїльське насильство в Газі, відмітивши лише «гуманітарну кризу, що триває». Не було й згадки про ізраїльський обстріл мирних мешканців у Лівані, про неодноразові вторгнення Ізраїлю в цю країну (тільки під час нападу 1982 року загинуло 17 тис. 500 осіб). Обама сказав мусульманам, щоб вони не жили минулим, але для ізраїльтян зробив виключення. У своїй промові він підкреслено згадував Голокост, нагадавши всім нам, що сьогодні має намір відвідати те місце, де був концтабір Бухенвальд.

Для людини, яка додатково направляє тисячі американських військовослужбовців у Афганістан (а це буде справжня катастрофа, як вважають араби і Захід), у всьому цьому була якась безсоромність. Коли Обама говорив про те, що багато чим Захід зобов’язаний ісламу — «світло знань» в Андалусії, алгебра, магнітний компас, релігійна терпимість — це було схоже на лагідне погладжування кота перед візитом у ветлікарню. І звичайно ж, наш ветеринар прочитав мусульманам нотацію про небезпеку екстремізму, про «цикли підозрілості та розбіжностей» — хоча у Америки та ісламу «загальні принципи», до яких, як виявилося, належать «справедливість, прогрес і гідність усіх людей».

Але було в цій промові й одне вельми сприятливе упущення: в своєму виступі на шість тисяч слів Обама жодного разу не вимовив смертоносне слово «терор». «Терор», «тероризм» — ці слова стали частиною обов’язкового лексикону кожного ізраїльського уряду, а також непристойного словника епохи Буша.

Що ж, розумний він хлопець, цей Обама. Не Лінкольн, не Черчілль, але загалом непоганий. Можна тільки пригадати з цієї нагоди зауваження Черчилля: «Слів багато, і вимовляти їх легко, а великі діяння нечасті, й здійснювати їх важко».